Справа «Мережі» для мене не просто ще одна регіональна журналістсько-правозахисна історія з жахливо проведеним слідством і безмежним вироком. Мені близькі анархістські погляди. У пензенському справі «Мережі» стверджується, що по всій Росії існують анархістські терористичні осередки.
Під членство в цих осередках при бажанні можна підігнати будь-анархіста. Не випадково одним із знарядь злочину» «терористичної організації», судячи з пензенському вироком, була вилучена на обшук книга «Капітал» Карла Маркса. Тому я брав участь в кампанії підтримки обвинувачених пензенцев і петербуржців по справі «Мережі». «Розслідування» «Медузи» про пензенської групі «Мережі», а потім їх пояснення до «розслідування» здивували і шокували численними неузгодженнями і бездоказовістю.
Тому що:
1. Версія, переказана в тексті «Медузи», ще навесні минулого року стала відома учасникам кампанії підтримки і тоді її не розголосили за бездоказовістю. Не витримує ніякої критики твердження, що ця інформація нібито «утаивалась як незручна». Були люди, які вважали цю версію правдоподібною — наприклад, дружина обвинуваченого по пітерському справі «Мережі» Віктора Філінкова Олександра Аксьонова. У неї велика аудиторія Facebook, вона в будь-який момент могла це опублікувати.
Наша помилка лише в тому, що всі тексти з весни 2019 про «Мережі» не супроводжувалися приблизно таким пасажем: «Також обвинувачені Михайло Кульків і Максим Иванкин були допитані в СІЗО у зв’язку із зникненням їх подруги Катерини Левченко і смерті їхнього друга Артема Дорофєєва. Звинувачення у зв’язку з цим Кулькову і Иванкину не висунуто». Тоді не виникло б можливостей для нинішніх спекуляцій.
2. Навесні 2019 року основним «розслідувачем» був Ілля Хесин, приніс цю ж версію Meduza. Ніякого «журналістського розслідування» я не побачив: «Медуза» просто зробила скільки-то телефонних дзвінків рівно за сюжетом, який склав Хесин. З Іллею Хесиным я кілька разів перетинався в кінці нульових — середини десятих. Питань до Хесину з боку інших анархістів тоді не виникало.
Він з самого початку включився в кампанію по «Мережі» і вів себе дуже дивно. Наприклад, приніс текст, де пензенські і пітерські обвинувачені «розповідали про себе». Коли текст опублікували, з’ясувалося, що ці розповіді писали не вони. Хесин сам вигадав їх пряму мову — як вони, на його думку, повинні були про себе розповісти. Довелося терміново доповнювати публікацію, вказувати, що це художній текст. В чаті кампанії «Мережі» Хесину сказали, що так робити не можна, на що він відписався від чату. Через деякий час знову підписався на чат, вже під іншим ніком, писав купу повідомлень, досить швидко з багатьма посварився і знову відписався.
У тексті «Медузи» Хесин виставляє Дмитра Pčelinceva («лідера» «Мережі» в Пензі) наркоторговцем, хоча Пчелинцеву не були пред’явлені звинувачення по наркотиках. При цьому Хесин почав зустрічатися з дружиною Pčelinceva, коли його заарештували. «Нова газета» опублікувала прекрасна у своєму божевіллі лист, який Хесин відправив Пчелинцеву в СІЗО, коли колишня дружина Pčelinceva припинила з ним стосунки.
З тексту «Медузи» випливає, що наркоторгівля була засобом фінансування революційної боротьби для пензенської «Мережі». Але цього немає навіть у вироку. З семи засуджених звинувачення з наркотиків є у трьох осіб, двоє ці звинувачення визнали, один — заперечує.
3. За версією «Медузи», близьких до пензенської «Мережі» Дорофєєва та Левченко в лісі під Рязанню вбивав засуджений Иванкин за наказом Pčelinceva. Розповів Олексій Полтавець, який проходив по справі свідком, але зміг залишити Росію. У пензенському справі (тобто і в розпорядженні ФСБ) є листування нібито Полтавця з іншим засудженим, Чорновим, з якою дійсно можна зробити висновок про те, що могло плануватися усунення якихось не опинилися надійними соратників.
Адвокати засуджених у справі «Мережі» заявили, що ця переписка сфальсифікована. На суді в Пензі багато вилучені у засуджених файли надавалися з різними помилками. Зараз ми навряд чи дізнаємося, зазнавали ці файли якихось маніпуляцій з боку співробітників ФСБ, або проблема в тому, що пензенські фсбшники — рукозадые, не вміють нормально зберігати комп’ютерну інформацію.
4. Вперше розповідь Полтавця опублікував «ОВС-Інфо» в 2018 році. Там ніякої історії з лісом під Рязанню не було. Вже в Україні Полтавець робив спроби самогубства, розповідав про це вбивство.
Проблема в тому, що різним людям він розповідав різні версії. Журналісту «Медузи» Максиму Солопову він розповів, що Иванкин вистрілив Дорофєєву в обличчя картеччю, тоді як у виявленого в лісі трупа голова розбита тупим предметом. «Медуза» не надала переконливою версії, як після пострілу картеччю вона не тільки не залишилася в трупі, не знайдена на місці вбивства, але навіть не залишила якихось характерних поранень, які можна було б відразу визначити.
5. «Медуза» стверджує, що розслідування загибелі Дорофєєва та зникнення Левченко були нібито проігноровані заради розкрутки абсурдного справи про терористичної організації в Пензі. Однак очевидно, пензенському УФСБ було б вкрай вигідно, щоб їх «терористи» когось убили, а не просто нібито «незаконно оволодівали навичками виживання в лісі».
Розслідування по Левченко і Дорофєєву веде рязанський Слідчий комітет. Левченко не знайдена, вбивство Дорофєєва поки не розкритий, але «Медуза» не наводить аргументів, що з цим розслідуванням не так, що не зробили слідчі. Незрозуміло, якою інформацією з рязанскими слідчими не ділилися пензенські чекісти. Иванкина і Кулькова допитували кілька разів, Кульків погодився здати для аналізу зразки ДНК.
Може бути, проблема дійсно в тому, що не завжди просто знайти зниклу людину і щось дізнатися про труп, півроку пролежавшем в лісі? «Медуза» передбачає, що пензенське УФСБ боявся, що справа про вбивство потрапить до присяжним разом з їх розслідуванням про тероризм. Але в Росії присяжні не розглядають терористичні справи! Очевидно, тероризм розглядався б на одному процесі, вбивство — на іншому.
Конспірологічні версії про те, що «Медуза» продалася ФСБ або адміністрації президента, малоправдоподобны. Максима Солопова я знаю вже років 15, ми познайомилися, коли він закінчував вуз. Жодних питань до Солопову у мене ніколи не було. Я з цікавістю читав тексти Макса: він цілком вдало знайшов себе в журналістиці. Іван Колпаков — досвідчений редактор. Чому Ковпаків і Солопов опублікували такий текст, мені незрозуміло досі.