Для Росії, тільки що входить сьогодні в найбільш важкий етап коронавирусной пандемії, вельми повчальний досвід Італії, де в південних регіонах на тлі епідемії загострилася економічна криза і різко зросла соціальна напруга. До заворушень справа ще не дійшла, але заклики до грабунку супермаркетів вже звучать в соцмережах. І це при тому, що південь країни постраждав від коронавіруса істотно менше північних регіонів.
Ломбардія, Тоскана й інші сусідні провінції, незважаючи на вкрай скрутне становище, в соціальному плані спокійні, тому що місцеве суспільство за своїми установкам дуже близько до своїх північних сусідів: Швейцарії, Німеччини. А там, як ми бачимо, соціальна ситуація стабільна. Це пояснюється в тому числі давніми традиціями децентралізованої демократії та витікаючої звідси законослухняністю громадян.
А от соціально-політична історія Півдня Італії зовсім інша. По-перше, це більш економічно відстала, а отже, і відносно бідна частина країни. По-друге, цей регіон тільки після Другої світової війни увійшов до зони розвинутої демократії, де править закон, а не «понятія». Недарма саме Південь є батьківщиною знаменитої мафії, яка не винищена і досі. Тому жорсткий карантинний режим там сприймають як явний перебір, заважає вести типову там економічну діяльність, яка в значній частині знаходиться в «тіні». Звісно, офіційно введені центральним урядом заходи, розраховані на які працюють у легальному полі бізнеси, на Півдні часто не доходять до конкретних людей. Ось вони і сидять без роботи, без прибутку і без знання про те, коли ж все це закінчиться. Приводів для асоціальної поведінки більш ніж достатньо. «У людей закінчуються їхні мізерні заощадження. Це говорить про те, що скоро соціально-економічні проблеми вибухнуть», — сказав мер міста Палермо Леолука Орландо. Хочу нагадати, що жорсткий карантин в Італії триває вже місяць.
Чому це спостереження повчально для нинішньої Росії?
Адже У нас теж є свій «Північ» — це перш за все Москва, в якій середня зарплата наближається до 100 тисяч рублів на місяць, а «Південь» — це провінція, де цей показник не може перевищувати та 30 тисяч. Важливо і розходження в структурі зайнятості. У Москві аномально висока частка чиновників, працівників фінансових і страхових структур, різноманітних офісів загальноросійських і іноземних фірм, де є хоч якісь гарантії зарплати. «Південь» — це і промислові міста, за багатьма з яких російська рецесія 2014-2019 рр. нанесла серйозний удар (саме там найбільше падіння реальних доходів), і малий бізнес, у своїй масі низькомаржинальний, ледве зводить кінці з кінцями, і бюджетники, які одержують, незважаючи на суворі вказівки президента, досить скромну зарплату. Важливо і те, що в цілому по Росії заощаджень на випадок кризи немає у більш ніж 60% населення, а нагромадження більшості з тих, у кого вони є, дозволять прожити не більше півроку. При цьому в Москві і Петербурзі ситуація краще, а по всій решті Росії, звісно, гірше.
Заощаджень на випадок кризи немає у більш ніж 60% населення, а тим, у кого вони є, їх вистачить максимум на півроку
До речі, не випадково епідемія фактично прийшла в Росію через Москву, жителі якої становлять більшість виїжджають в Німеччину, Францію, Італію, Іспанію.
Зрозуміло, що між цими двома полюсами розмістилося дуже багато регіонів зі своєю специфікою — тут і знелюднення російський Північ, і проблемне «Замкадье» (місцевість, що починається за межами Великої Москви), і індустріальний Урал, і Північний Кавказ з його етнічним розмаїттям, і в цілому депресивний Далекий Схід. У них тією чи іншою мірою поєднуються елементи «Півночі» і «Півдня».
Все це, як мені здається, допомагає зрозуміти запас життєвого терпіння у населення Росії, що потрапив в екстремальні не тільки медичні, а й економічні обставини. Відомі галузі, які вже отримали потужний, якщо не нищівний удар. Це туризм, готельний бізнес, громадське харчування, індустрія вражень, побутове обслуговування, пасажирські перевезення. У цьому кластері частка великих компаній (за винятком авіації і залізниць) невелика. Там переважає середній бізнес (як, наприклад, знаменита мережа дитячих кафе «АндерСон»), малі та мікропідприємства, які змушені припиняти виплачувати хоч якусь зарплату, а часто і почали звільняти зайнятих. Цей розклад кризових точок теж вельми нерівномірно лягає на карту Росії. Якщо в Москві ще можна, втративши стару, знайти хоч якусь нову роботу, то в провінції досить часто такої можливості немає. Тим більше, що тепер, мабуть, щонайменше на кілька тижнів ускладнений вихід з будинку, а на «удаленке» чим зайнятися для отримання доходу далеко не кожен може.
Крім цього, повертаючись до порівнянні з італійськими Північчю і Півднем, не можна не відзначити і те, що в російській провінції широко поширена «тіньова» зайнятість. Оцінки коливаються — від 25 до 40% працездатного населення отримує таким чином хоча б частину доходів. І це, звичайно, м’яко кажучи, не найбагатша частина нашого суспільства.
У російській провінції від 25 до 40% працездатного населення отримує тіньові доходи
Чому це спостереження важливо? Президент і уряд анонсували заходи з підтримки бізнесу. Не буду тут обговорювати їх очевидну для всіх недостатність і еклектичність. Зверну увагу на інше: усі ці дії спрямовані на тих, хто функціонує у легальному полі. Тим самим неформальна економіка залишається один на один з кризою, яка вже почав її швидко руйнувати.
При цьому в регіонах, по-перше, просто не вистачає грошей для екстреної допомоги великим масам раптово втратили роботу і заробіток людей — навіть по столичному зразком. По-друге, якість місцевої управлінської еліти залишає бажати кращого. Можна безстрашно стрибати зі скелі та лягати під танк під час навчання кандидатів на вищі регіональні посади. Але в реальному житті, коли відбувається подієвий обвал, ці кадри не дуже розуміють, що треба робити, і чекають прямих вказівок з Кремля.
І що ж вони почули, якщо говорити про федеральної порядку боротьби з коронавірусом?
Щось дуже сумбурне. Заходи не зведені в єдину систему, яка захищала б від соціальної кризи більшість населення. Крім того, фіскальний характер пропозицій очевидний, а отже, в даній ситуації неефективний. Так, замість податкових канікул малому бізнесу пропонується лише відстрочка платежів. Переносяться на більш пізній термін виплати за кредитами без урахування того, чи можна буде їх в принципі погасити потім. Якщо говорити про населення, то будуть зроблені невеликі виплати сім’ям з дітьми у віці до 3 років, всього лише на місяць прискорені обіцяні допомоги на дітей від 3 до 7 років. Трохи підвищено максимальний розмір допомоги по безробіттю.
А ось тепер повернемося до запасу терпіння «глибинного народу». Він, як підказують всі ці обставини, не безмежний. На італійському Півдні терпіння початок лопатися через місяць після початку жорсткого карантину. До речі, перші ознаки соціального бродіння з’явилися в братній Україні, де такий режим ввели зовсім недавно. Скільки залишилося чекати нам?
Думаю, що до травневих свят, якщо ніяких карантинних послаблень не буде, в який-небудь провінції люди почнуть виявляти розпач через елементарну відсутність грошей на покупку навіть самого необхідного. В якій формі це станеться? Це можуть бути і цілком мирні виходи на вулицю, і спроби окремих маргінальних елементів пограбувати магазини. Боюся, що такого роду події можуть прийняти вірусний характер, тобто швидко поширитися по іншим регіонам країни. І тут не допоможуть ні поліція, співробітники якої самі є частиною місцевих співтовариств, ні Росгвардия, яка не буде встигати реагувати на такого роду хвилювання. Подальший хід подій описати вже неможливо. Єдине, що дуже ймовірно, — вони швидко приведуть до відкритого загальнонаціонального політичної кризи.
До травневих свят, якщо не буде карантинних послаблень, люди в провінції почнуть виявляти розпач через елементарну відсутність грошей
Чи можна запобігти такому сценарію?
В якості рецепту поки бачиться лише варіант з «вертолітними» грошима — прямими виплатами всьому населенню країни більш або менш значних сум без всяких умов. Спроба обмежити цю роздачу лише «найбільш нужденними» ні до чого доброго не призведе хоча б тому, що нинішня бюрократія не здатна відрізнити від бідного небідного. Незважаючи на всі заклики до адресності соціальної допомоги, які звучать вже років 20 з найвищих трибун, до тих, хто її найбільше потребує, доходить, за оцінкою Світового банку, лише 20% виділених мізерних коштів.
Владі потрібно розкупорити Фонд національного добробуту, в якому зібралося мало не 10 трлн рублів, скористатися засобами, якими оперує «Роснефтегаз» (туди стікаються дивіденди від нафтогазових монополій, контрольованих державою). І це далеко не всі «засіки Батьківщини», які можуть допомогти в цій екстремальній ситуації.
От тільки я сильно сумніваюся в можливості такого розвороту політики. За останні 20 років держава розгубив і без того скромний запас компетентності і професіоналізму. Навіть у докризовий період воно все більше і більше показувало свою неефективність і неадекватність, все далі відриваючись від свого головного призначення — задоволення суспільного інтересу.
Цілком можливо, що в Росії ми швидко йдемо назустріч найпотужнішою з 1917 року політичної струсу.