Епідемія коронавіруса в Росії стала реальністю. Кількість інфікованих перевищила 8 тисяч осіб, вірус вражає і простих громадян, і лікарів, і депутатів — носії присутні майже у всіх регіонах країни. З 28 березня росіяни відправили на канікули, кордони закриті, десятки галузей економіки практично паралізовані. Влада усвідомили, що в таких умовах серйозний господарський спад неминучий. Міркування про «острівці стабільності» закінчилися: їх змінила гонка прогнозів, автори яких змагаються у песимістичних прогнозах. В якості оцінки спаду називаються і 1-2та 5-6, і навіть 7% ВВП.
При цьому безперечною особливістю російського кризи стала позиція, зайнята владою. У своїх зверненнях до народу Володимир Путін, повідомляючи про неробочих днів, запевнив громадян у тому, що в період вимушеної відпустки вони в повному розмірі будуть отримувати заробітну плату. З цим, однак, не погодилися підприємці, які вже перевели в неоплачувані відпустки близько 30% своїх працівників і збираються до кінця тижня відправити в тому ж напрямку ще 20%. При цьому власті вважали за краще не помітити, що приблизно дві третини росіян взагалі не мають яких-небудь накопичень, і навіть не стали обговорювати програми матеріальної допомоги постраждалим від кризи. Як відзначили практично всі незалежні експерти, введений режим «самоізоляції», на відміну від оголошення надзвичайного стану, надав виконавчої влади масу повноважень, але не поклав на неї ніякої відповідальності.
Режим «самоізоляції», на відміну від ПП, надав виконавчої влади масу повноважень, але не поклав на неї ніякої відповідальності
У США і європейських країнах уряду відреагували на кризові явища вкрай швидко. Законодавча і виконавча влада у тісній взаємодії виробили і взяли масштабні антикризові програми, які, за станом на 1 квітня, мобілізували грошові кошти в сумі від 8,6 до 10,1% ВВП цих держав. Російські керівники поки оголосили лише про відстрочення податкових виплат та частки розрахунків за кредитами, а також про незначне підвищення допомоги по безробіттю.
На відміну від США і Великобританії, Банк Росії не знизив процентну ставку (яка в більшості розвинених країн досягла нульової позначки), не направив в економіку додаткової ліквідності і суттєво не послабив контролю над банківською системою. Уряд не спробував використовувати запозичення (у тому числі у Центрального банку) для покриття бюджетного дефіциту. На відміну від Європи і США, в Росії не було зроблено спроб прямого дотування громадян, які залишилися вдома. Не було видано субсидій малому і середньому бізнесу, в якому зайнято понад 18 млн працівників і який може втратити близько 3 млн підприємств; не були визначені можливі наступні кроки допомоги малому бізнесу (вчора в США почалося обговорення чергового $250-мільярдного пакету заходів на його підтримку).
Чому Росія так виділяється сьогодні на тлі розвинених країн? Відповідь на це питання пов’язане зі специфікою ставлення російських влади й суспільства з загальним світосприйняттям вітчизняної еліти.
Путінська Росія сформувалася як країна, добробут якої базується на ресурсному багатстві. У видобутку нафти і газу, яка принесла в минулому році 63,3% експортних надходжень і понад 40% доходів федерального бюджету, зайнято лише 3,6% заробітчан. Населення, будемо відверті, в більшості своїй працює в бюджетному секторі, на унітарних підприємствах або в компаніях, які живуть за рахунок бюджетних замовлень. В такій ситуації «держава» небезпідставно сприймає своїх холопів як повністю залежних людей, не мають не тільки права голосу (з чим, судячи за підсумками виборів, росіяни готові погодитися), але і права на одержання від влади чогось більшого, ніж вона сама захоче їм дати (наскільки суспільство поділяє цей підхід, ми скоро побачимо). На думку Кремля, росіяни не створюють багатства держави, а швидше користуються ним. Між ними і владою немає відносин партнерства є відношення залежності. Це фундаментальний момент, що пояснює, чому в сучасній Росії держава не має наміру визнавати відповідальність ні за що з того, що відбувається.
Якщо ми подивимося на Америку або Європу, ми побачимо прямо протилежне. У період кризи 2008-2009 років влади робили все для порятунку економіки, крім одного — не було безоплатних заходів підтримки. Сьогодні вони спрямовують на них сотні мільярдів доларів і євро. У США більшості працюючих видають за $1200, в Німеччині виплати самозайнятою доходять до Є5000 — при цьому ні в тому, ні в іншому випадку не потрібно ніяких документів, що підтверджують заподіяну людині шкоду. Діючи таким чином, уряди визнають, що це вони винні у несвоєчасному кроки щодо попередження епідемії. Вони відповідальні за рішення про закриття бізнесів, вони є авторами наказів замкнутися в будинках, які зруйнували звичне життя людей. Власне, це визнання відповідальності і втілюється у компенсаціях. У Росії їх немає і не буде саме тому, що Кремль в кращому разі вважає те, що відбувається випадковим нещастям, за яке ніхто не може нести персональну відповідальність — як ніхто її ні за що не несе, наприклад, у випадку падіння цін на нафту, — і діє в цій парадигмі, прихильно «входячи в положення» громадян і відстрочуючи їм податкові платежі.
Проте все не обмежується відношенням влади до людей. Є ще два важливі аспекти, що стосуються механізму функціонування держави і глибини розуміння ним економічної раціональності.
Так як в Росії «володіє» державою еліта ніколи не сприймала себе підзвітною населенню і навіть в якійсь мірі залежною від нього, у країні в останні десятиліття сформувалася досить специфічна система фінансового менеджменту. У демократичних країнах в центрі уваги знаходяться потреби населення і економіки — тому в першу чергу увага приділяється бюджетних витрат. Це проявилося і в ході прийняття білля CARES, вартість якого трохи більше ніж за тиждень зросла з $940 млрд до $2,2 трлн, причому ніхто з конгрессметов і сенаторів не наважився сказати, що бюджет от-от трісне».
Якщо в уряду не вистачає коштів на покриття витрат, воно або намагається збільшити доходи, або — якщо це завдає шкоди економічному зростанню — вдається до запозичень. Дивно, але саме така логіка була присутня навіть і в діях російської влади «страшні 1990-ті роки». Проте в путінську епоху все змінилося. Еліта, яка сприймає державу як свою власність, перестала звертати увагу на її реальні потреби і прагнула викачувати з неї максимально значні кошти. Я не кажу про масштаби злодійства, але зазначу, що з 2000 по 2019 рік в 13 випадках з 20 федеральний бюджет Росії зводився з профіцитом, що стало рідкісним у світі досягненням. При цьому і кризи влади не допускали істотного використання кредитних інструментів, воліючи витрачати частину накопичених резервів: зараз державний борг становить 14,4 трлн рублів або близько 13,5% ВВП, а резерви, включаючи невитрачене кошти федерального і регіональних бюджетів на рахунках казначейства, — 17,7 трлн рублів або близько 16,9% ВВП.
Цей підхід визначає сьогоднішнє ставлення Кремля до допомоги економіці: якщо Білий дім або Даунінг-стріт сміливо розщедрюються на трильйони доларів і сотні мільярдів фунтів, на які збільшуються баланси Банку Англії або ФРС, в Москві орієнтуються саме на резерви. Між тим їх використання загрожує величезним психологічним стресом для Володимира Путіна: він витрачає те, що разом зі своїми соратниками вважає, як і всю Росію, своєю власністю. Дональд Трамп ж кидає в топку» те, що йому не належить.
Використання держрезервів загрожує для Путіна психологічним стресом: він витратить те, що разом зі своїми соратниками вважає своєю власністю
Крім того, резерви, на відміну від запозичень, кінцеві, і кожен витрачений трильйон наближає момент, коли загашник спорожніє. Саме це, на мій погляд, відіграє величезну роль у тому, що ні росіяни, ні вітчизняний бізнес не дочекаються підтримки в тих масштабах, в якій її отримають європейці чи американці. Західні лідери, які сприймають себе як більш чесні або більше лукаві, але служителі суспільства, навіть у момент кризи не відчувають загнаності в кут, так як створена їхніми попередниками політична та економічна модель передбачає можливість перекласти відповідальність і розплату на майбутніх лідерів — на відміну від путінської.
Нарешті, третій фундаментальний момент стосується економічної раціональності. Ліберальна економічна модель ґрунтується на розумінні провідної ролі людини в створенні багатства. Саме його дії як виробника і як споживача обумовлюють господарського зростання. Економіка росте знизу вгору: розкута ініціатива дозволяє заробляти гроші. Об’єднані зусилля людей створюють компанії, вони по мірі розвитку стають гігантськими корпораціями, але кожна з них в кінцевому рахунку тримається на лояльності споживача. Навіть 10 найбільших компаній-виконавців оборонного замовлення, що втілюють собою оборонно-промисловий комплекс США, отримують від бюджетних замовлень лише 46% виручки, а решта заробляють на відкритому ринку.
Малий бізнес забезпечує 44% американського ВВП і близько половини зайнятості в приватному секторі не тому, що державі так подобається копошащаяся під ногами шелупонь, а тому що саме він генерує доходи, які потім стають «кормовою базою» для великих корпорацій. Саме цим розумінням визначається логіка дій американського уряду: немає сенсу допомагати Apple, ATT, Microsoft і Bank of America, якими б «системоутворюючими» вони ні були врятовані гіганти не піднімуть з кризи споживачів і малий бізнес. Зате платоспроможні громадяни і успішні підприємці завжди гарантують добробут корпорацій-триллионников.
Російська модель принципово відмінна. Для Кремля найголовнішим є питання про масову зайнятості, про галузевому «балансі» та про «найбільших платників податків». Тому першим ділом в кризу складаються списки «системоутворюючих компаній», яких стає все більше (у 2008 році їх налічувалося 295, сьогодні — вже 646). Сам цей список заслуговує уважного читання: до нього входять більше 40 будівельних компаній, 30 нафтогазових і нафтопереробних, 31 металургійне та 42 хімічних підприємства, 109 сільськогосподарських підприємств, включаючи олійниці і птахофабрики, 45 торгових мереж, 67 інфраструктурних корпорацій, 18 авіакомпаній і аеропортів. При цьому нерідко має місце свого роду «подвійний рахунок», коли, наприклад, «Ростех» входить в список поряд з 17-ю належними йому «дочками», а ВАТ «Повітряні ворота північної столиці», експлуатант аеропорту Пулково, фігурує окремо від самого аеропорту.
Складна система «шифрування» прав власності призводить до переліку екзотичні імена типу ТОВ «Союз св. Іоанна Воїна», щодо якого система «Руспрофиль» викидає попередження про те, що організація має «адреси масової реєстрації», тобто, по суті, фіктивна. Уряд абсолютно не хвилює, наприклад, що ТОВ «Долина овочів», втративши споживача своєї продукції в особі платоспроможних громадян, не може бути врятована ніякими бюджетними вливаннями, як не виживе і бізнес IKEA, якщо люди не будуть робити ремонт або заселятися в нові квартири. Перебуваючи в рамках картини світу, в якій великі (а ще краще — державні) компанії визначають успіх тієї чи іншої економіки, нинішня російська еліта просто нездатна оцінити реальне значення, яке допомогу громадянам, а також малому та середньому бізнесу, має для виживання країни.
Підводячи підсумок, можна сказати: розуміння співвідношення великого і малого, корпоративного і приватного, державного і особистого — той, що у найбільшою мірою відрізняє ідеологічний та економічний підходи західної та російської еліт до сучасної кризи. Ставлення до народу як до рабів, до держави як до власності і до великого підконтрольному уряду бізнесу як до основи економіки визначає діаметрально протилежну логіку відповіді на нинішні виклики на Заході і в Росії.
Ставлення до народу як до рабів, до держави як до власності і до підконтрольному бізнесу як до основи економіки визначає російську логіку відповіді на кризу
Ми вже бачили, що в 2008-2009 роках західна модель показала свою перевагу: економічний спад в Росії виявився найглибшим з усіх країн «Великої двадцятки». У 2020-2021 роках контраст може виявитися навіть більш значним, так як держава виступає в ролі не тільки спасителя, але й наглядача, розставляє додаткові бар’єри. При цьому той ресурсний джерело багатства, який робив його непереможним, може виявитися куди ближче до вичерпання, ніж здається. Приведе на цей раз зіткнення з реальністю до зламу цієї системи, або ж воно зможе відчувати її (і нас) на міцність ще багато років, ми побачимо досить скоро.