Масовані ракетні обстріли території Ізраїлю цілком могли стати першими залпами нової війни між єврейською державою та ХАМАС (Рух ісламського опору). Однак після обміну ударами сторони конфлікту практично одночасно зробили крок назад від червоної лінії. Бойові дії припинилися. ХАМАС традиційно оголосив про свою перемогу. Це обернулося політичної бурею в Ізраїлі — спалахнули вуличні протести з вимогами жорстких заходів, а міністр оборони Авігдор Ліберман пішов зі свого поста, залишивши прем’єра Біньяміна Нетаньяху з символічним більшістю в один голос.
Втім, мало хто з аналітиків сумнівається, що Ізраїлю чекають дострокові вибори, на яких головною темою буде загроза з Гази. З військової точки зору, нинішнє загострення дійсно закінчилося не на користь Ізраїлю. ХАМАС продемонстрував, що здатний наносити серйозні удари, незважаючи на блокаду, повітряні рейди і протидію з боку ізраїльських засобів ПРО. Ізраїль вперше за довгий час поніс людські втрати, і населення півдня країни більше не відчуває себе в безпеці.
Коли грім грянув, ЦАХАЛ (Армія оборони Ізраїлю) виявився не готовий до відбиття настільки масованих обстрілів. Бойовики випустили в загальній складності близько 460 ракет. Новітня система протиракетної оборони «Залізний купол» відпрацювала добре, збивши близько чверті цілей, але з’ясувалося, що її можливості обмежені. Втім, фахівці розуміли це ще в момент постановки системи на бойове чергування. Розрахунками потрібно час, щоб завантажувати нові ракети в пускові установки. Крім того, навіть найсучасніший комплекс не може обстрілювати одночасно більше пари десятків цілей. По суті, наявна система ПРО призначена для відображення «турбують» нальотів, але впоратися з масованим ударом їй не під силу. Ізраїльтяни завдали у відповідь близько 160 авіаударів по пусковим позицій ракет і інфраструктурі ХАМАС. Що важливо, при цьому вдалося уникнути великих втрат серед мирного населення Гази.
Виявилося, що система ПРО Ізраїлю призначена для відображення «турбують» нальотів, але впоратися з масованим ударом їй не під силу
Багатолике перемир’я
Найбільший інтерес у нинішній ситуації викликає поведінка Нетаньяху, який погодився на припинення вогню, незважаючи на заперечення ключових членів кабінету і очевидну загрозу розвалу урядової коаліції. Сам ізраїльський прем’єр пояснив таке рішення стратегічними інтересами безпеки Ізраїлю, які він не готовий обговорювати на публіці. «Наші противники благали про припинення вогню, і вони добре знають, чому», — підкреслив він. За його словами, керівництву країни довелося прийняти важке рішення, і він буде відстоювати свою точку зору, незважаючи на критику політиків і невдоволення населення. Такі відповіді лише підлили масла у вогонь і породили цілу серію конспірологічних теорій.
Найпопулярніша і правдоподібна версія говорить про внутриизраильской політичній боротьбі, про спробу продемонструвати слабкість і нерішучість прем’єр-міністра, а заодно зірвати процес зниження напруженості навколо Гази. Ескалація почалася в той момент, коли зусиллями єгипетських посередників вдалося досягти певного прогресу на переговорах про укладення трирічного перемир’я між Ізраїлем і ХАМАС. В палестинському анклаві стала поліпшуватися гуманітарна ситуація. Відновилося і постачання палива для електростанції, що дозволило скоротити тривалість відключень енергії. Катару дозволили передати $15 млн для виплати платні чиновникам ХАМАС в Газі. На цьому тлі з’явилася надія на укладення угоди про звільнення двох ізраїльських громадян, які перебувають в полоні ХАМАС, а також про повернення останків загиблих солдатів.
Перспектива чергового перемир’я викликала невдоволення міністра оборони Авігдора Лібермана і міністра освіти Нафталі Бенета (він, до речі, зараз претендує на пост глави військового відомства). У цій ситуації ізраїльський спецназ раптом провів рейд, в ході якого було вбито сім бойовиків ХАМАС. За ним пішов ракетний відповідь з боку ХАМАС. З одного боку, ізраїльські військові відомі своїм умінням використовувати тактично вигідний момент для удару по ворогу, але з іншого — момент вони вибрали вкрай делікатне, і міністр оборони не міг не знати про це. Тепер же Ліберман набирає очки за рахунок критики на адресу Нетаньяху, який нібито занадто слабкий, щоб санкціонувати повномасштабну наземну операцію.
Більш складні викладки пропонують деякі ізраїльські політологи лівого спрямування. На їхню думку, Нетаньяху не поспішає з розгромом ХАМАС, щоб і надалі зберегти розкол серед палестинців. Реальна загроза з боку палестинських радикалів невелика, зате поки Газу знаходиться під контролем ісламістів, вона не підпорядковується Палестинської національної адміністрації, що базується на Західному березі Йордану. Без відновлення палестинської єдності вирішення питання про створення для них незалежної держави можна відкладати до безкінечності, а в цей час проводити політику доконаних фактів в плані анексії палестинських земель.
Нарешті, вельми екстравагантну версію озвучили катарські ЗМІ. Для них Нетаньяху — чи не агент Саудівської Аравії, яка намагається за рахунок ескалації конфлікту з ХАМАС відвернути увагу світової громадськості і ЗМІ від скандалу з вбивством в Туреччині саудівського журналіста-дисидента. Щоб повірити в правдоподібність такого сценарію, потрібно дуже бурхливу уяву. Але він показує, що в даний час доля Гази перетворилася на ще одну розмінну монету у внутрішньорегіональних інтригах. Розраховувати на широку підтримку з боку арабів руху ХАМАС не доводиться, оскільки в останні роки його основними спонсорами і покровителями були Туреччина і Катар, які знаходяться в досить непростих відносинах з більшістю країн регіону (особливо Саудівською Аравією та її союзниками).
Що буде з Газою
Головна проблема нинішньої кризи — не політичне майбутнє Нетаньяху і не боротьба ХАМАС з Ізраїлем, а подальша доля двох мільйонів замкнених в Газі палестинців. Досвід попередніх двох ізраїльських операцій в Газі показав, що саме вони гинуть в першу чергу. Поки що вони отримали відстрочку.
Поки ці люди просто щодня страждають від відключень електрики, брак чистої води і зростання цін на звичайні продукти. В опублікованому в кінці вересня звіті ООН недвозначно говориться, що гуманітарна ситуація в секторі близька до колапсу. Йшлося вже навіть не про нестачу їжі або товарів першої необхідності, а про перебої з паливом, водою і неможливості переробляти стоки. Без палива для електрогенераторів закриваються лікарні. Водопровідна вода на 95% непридатна для пиття, а відсутність очисних споруд робить неминучою екологічну катастрофу вже до 2020 року. Безробіття у Газі досягла 53%. Серйозні проблеми створює транспортна блокада. Єдиний пункт пропуску, через який в сектор можуть надходити вантажі, регулярно закривається, влітку заборону на ввезення торкнувся навіть одягу і ковдр. Становище ускладнюється тим, що влада Єгипту зуміли знищити значну частину тунелів, по яких Газу контрабандою доставлялися товари з Синайського півострова.
Дуже серйозним ударом для Гази стало рішення президента США Дональда Трампа заморозити фінансування гуманітарних програм ООН, адже багато проекти здійснювалися саме на американські гроші. Інша проблема — падіння інтересу до Газі. Останні роки публіка напружено стежила за подіями в Сирії, Іраку та Лівії, а про палестинців, здавалося, просто забула. Звідси спалахнули ще навесні відчайдушні багатотисячні протести жителів Гази у розділового забору, їх марші до кордону і спроби прорвати загородження. Це вже боротьба навіть не за землю, а за можливість вести нормальне життя з електроенергією та питною водою. Ізраїльським військовим доводилося стріляти в людей, що зневірилися. У відповідь з Гази летіли змії і повітряні кулі з запальними бомбами, доставили чимало клопоту ізраїльським фермерам цього літа. Так крок за кроком набирав силу криза, кульмінацією якого стала ракетна дуель між ХАМАС і ЦАХАЛ.
Це вже боротьба навіть не за землю, а за можливість вести нормальне життя з електроенергією та питною водою
На цей раз сторонам конфлікту вистачило витримки і мудрості припинити вогонь. Жителі Гази отримали відстрочку. Є надія на домовленість про перемир’я. Можливо, запрацюють пункти пропуску і в сектор знову повезуть мазут, товари або валізи з гуманітарної готівкою з Катару (ХАМАС — головний роботодавець). Проте без суттєвих політичних домовленостей цикл насильства обов’язково повториться. При сприятливому збігу обставин це станеться через кілька років, але поки що все вказує на те, що наступного загострення треба чекати після позачергових виборів у Кнесет, а їх, схоже, довго чекати не доведеться.
Автор — старший науковий співробітник ІСЕМВ, експерт Російської ради з міжнародних справ