Возз’єднання півночі і півдня — цієї теми не уникнути тим, хто приїжджає в Корею. Під час недавньої делегації російських експертів в Сеул автору довелося не раз почути оптимістичні заяви про те, що ситуація змінилася, і у двох розділених держав нарешті з’явилася надія на зближення з наступним об’єднанням. Корейці радісно вказували на три особисті зустрічі керівників двох країн і їх намір розширювати контакти. У числі позитивних зрушень називали виведення з-під міжнародних санкцій інженерних досліджень для відкриття наскрізного залізничного сполучення між Республікою Корея і КНДР, а також російський проект газопроводу через весь Корейський півострів. Оскільки делегація була російською, приймаюча сторона старанно уникала згадки про те, що справжнім ініціатором нинішнього потепління у двосторонніх відносинах розділених держав виступив американський президент, зустріч якого з Кім Чен Ином і породила надію на «світло в кінці тунелю». Під час бесід у різних організаціях — від Національної асамблеї до Сеульського національного університету — корейці не переставали виражати впевненість у тому, що в справі возз’єднання півночі і півдня величезну роль відіграє Росія. Ось тільки коли мова заходила про те, щоб розкрити цю роль в деталях, учасники бесід і з російської, і з корейської сторони як-то губилися, заплутуючись в загальних термінах арифметичного відтінку. «Велика четвірка», «шестисторонні переговори»… В сухому залишку всі аргументи про російський вплив зводилися до гіпотетичного поки газопроводу. Але наскільки реалістичний цей проект? І яка реальна роль російського фактора на корейському півострові?
Діло — труба
Певний внесок у нормалізацію відносин між Північчю і Півднем на Корейському півострові, напевно, і справді міг би зіграти запропонований «Газпромом» газопровід, ось тільки ця ініціатива має поки що мало шансів перетворитися на повноцінний інфраструктурний проект.
По-перше, для будівництва такого об’єкта на території КНДР потрібно точкове зняття міжнародних санкцій на економічне співробітництво з Пхеньяном. Отримати «добро» буде непросто, як показує слабкий прогрес у підготовці аналогічного залізничного проекту.
Нормалізації відносин між Північчю і Півднем міг би допомогти газопровід «Газпрому», але реалізувати цей проект навряд чи вдасться
По-друге, потенційні споживачі російського газу в Південній Кореї не без підстав побоюються перебоїв у постачанні, якщо в Північній Кореї з якоїсь причини перекриють транзитний трубопровід. В ході переговорів з російською стороною в Сеулі запропонували «Газпрому» створити гарантійні потужності з виробництва скрапленого природного газу, щоб у разі подібних інцидентів продовжувати поставки за контрактом. У «Газпрому» такої можливості немає і не передбачається.
По-третє, деякий сумнів у корейців виникає і в надійності російського постачальника, який неодноразово порушував свої договірні зобов’язання перед європейськими споживачами, перекриваючи подачу газу на піку зимового опалювального сезону — і робив це не з технічних чи комерційних причин, а за політичною вказівкою з Кремля. Гарантій від повторення такого ж сценарію щодо споживачів корейських ніхто дати не може.
І по-четверте, для транскорейского маршруту в Росії просто немає поки газу. Основна надія «Газпрому» отримати солідний джерело газу для поставок по далекосхідному маршрутом у Китай і Корею на промислах Сахаліну — це Південно-Киринское родовище, проте розробка його неможлива через американських санкцій. Тягнути трубу від «Сили Сибіру» до Хабаровська, через який проходить вже побудований газопровід Сахалін-Владивосток, газпромівці планували як варіант на 8 млрд кубометрів в рік після 2025 року, для постачання задуманого ними колись заводу по зріджуванню, але зараз цього варіанту в планах немає.
Зрозуміло, в Кремлі заради уявного геополітичного «величі» можуть зважитися на прокладку нової траси з Якутії і Іркутської області, оскільки таких некомерційних і жахливо витратних проектів «Газпром» накопичив вже чимало, але все одно швидко зробити це не вийде. Іншими словами, російський газопровід через Корейський півострів можна віднести до словесної підтримки зусиль щодо нормалізації відносин між північчю і півднем Кореї, але ніяк не до реальних практичних дій в інтересах возз’єднання роз’єднаного народу. Розвиток всебічних зв’язків Росії з КНДР і Республікою Корея — справа чудове і перспективне. У ньому зацікавлені всі три країни і їх мешканці. Однак при цьому треба не забувати, що нинішня Москва навряд чи здатна зробити щось реальне для вирішення головного політичного завдання півострова.
Гра «великих хлопчиків»
Сама згадка Росії як учасника мирного процесу на Корейському півострові наводить на думку про так званих ” фантомних болях, коли, наприклад, у пацієнта ниють давно втрачені пальці ампутованої ноги. Радянського Союзу, який у минулі часи фактично створив північнокорейський режим, більше немає. Розраховувати на те, що Москва здатна хоч якось вплинути на позицію Пхеньяну, не доводиться. Не знаходять підтвердження і домисли про «багатополярний світ», який нібито виник після розпаду СРСР. Цю теоретичну схему можна розглядати лише як самовтіхи московських політологів, втратили орієнтири зі зникненням двох світових таборів: прорадянського і проамериканського. Якщо Радянський Союз міг витрачати гігантські кошти держбюджету на купівлю іноземних режимів, політичних партій і національно-визвольних рухів під гаслами антиімперіалізму, то у нинішніх російських властей на подібні цілі грошей немає — тим більше, що держбюджет вони використовують багато в чому як власну кишеню.
Радянського Союзу, який створив північнокорейський режим, більше немає, а Москва не здатна вплинути на позицію Пхеньяна
По суті, головні напрями світової політики і економіки визначає зараз економічний симбіоз і економічне суперництво двох держав — Сполучених Штатів Америки і Китайської Народної Республіки. Інші гравці на глобальній арені, як і всі регіональні конфлікти і проблеми, що мають у цій системі координат другорядне значення. Гіганти використовують їх як інструменти в основному протистоянні, хоча одночасно і ці «другорядні» гравці часто здатні експлуатувати американо-китайські відносини для отримання користі (просто шантажуючи одну із сторін уявним або цим альянсом з її противником). Це повною мірою відноситься і до перспектив возз’єднання Кореї.
З цієї точки зору ініціатива Дональда Трампа, який заграє з Кім Чен Ином і обіцяє сприяння у вирішенні корейської проблеми, бачиться як атака на китайські позиції в регіоні. Більш того, для США не так важливо забезпечити возз’єднання двох держав, як ліквідувати нинішній режим у Пхеньяні. Можна з упевненістю припустити, що навіть якщо КНДР повністю завершить горезвісну «денуклеаризацію», американці не залишать зусиль по зміні державного ладу в цій країні. І головним мотивом такої стратегії залишиться суперництво з Китаєм, який зараз єдиний може диктувати умови північним корейцям.
Результат цього зіткнення гігантів передбачити важко. Південній Кореї абсолютно не з руки об’єднуватися з північчю, якщо режим там як і раніше будуть контролювати з Пекіна. Минулі в Сеулі 24 листопада масові демонстрації під південнокорейськими та американськими прапорами показують, що значна частина населення проти такої моделі злиття. Так, воз’єднуватися хочуть практично всі, але в якості об’єкта возз’єднання багато не готові бачити прокітайской режим. Це залишається основною перешкодою і як не можна краще показує, чиї інтереси тут стикаються. Без взаємної згоди США і Китаю об’єднати дві Кореї не вдасться, а це передбачає згоду наполеглива торг, який може затягнутися на десятиліття.
Без взаємної згоди США і Китаю об’єднати дві Кореї не вдасться, а торг між ними може затягнутися на десятиліття
Росія тут не учасник, а сторонній спостерігач, час від часу виступає з належними нагоди деклараціями. Влазити сюди з військами, як в Сирії, Кремль не може: на цій дошці грають «великі хлопчики». Найбільше, що можуть робити в Москві, так це лякати американців перспективою альянсу з китайцями, а китайців — нормалізацією стосунків з Заходом. І те й інше справедливо розцінюється неупередженими спостерігачами як незграбні і нічим не підкріплені спроби добре виглядати, прикидаючись одним з головних дійових осіб. Для внутрішньої телеаудиторії зійде.
Насправді зовнішньополітична роль нинішньої Росії, особливо в умовах великого протистояння США і Китаю, вкрай незначна. Це пояснюється кількома важливими чинниками. Якщо СРСР претендував на те, щоб забезпечувати більше 12% світового ВВП, то Росія малопомітна на економічному глобусі з її 1,7% і темпами зростання втричі меншими, ніж середньосвітові. Вона за цим показником відстає навіть від маленької Південної Кореї. Крім того, у зовнішньоекономічному відношенні наша країна перетворилася на сировинний придаток розвиненого і світу, що розвивається: експорт високотехнологічної продукції у неї менша, ніж у Чеської Республіки. Рахуватися з економічним «карликом» мало хто захоче, не кажучи вже про формування чиєїсь зовнішньої політики під московську диктовку, як це було в радянський час. Від повного підпорядкування волі Росії відмовляється навіть сирійський режим, де набагато більшу роль відіграють іранці і ліванські шиїти-екстремісти.
Не дозволяє Росії грати скільки-небудь значиму зовнішньополітичну роль і її репутація. Московське керівництво довело свою недоговороздатність, порушуючи міжнародні угоди, під якими стоїть його підпис. Це проявилося і в захопленні Криму, і в розв’язанні війни в Донбасі, і в підтримці сепаратистів у Грузії. Звинувачують її у Вашингтоні і в порушенні договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності, і в провокаційних діях авіації і флоту поблизу від об’єктів НАТО… Міжнародні санкції проти Росії і її ізоляція ставлять під сумнів її участь у врегулюванні конфліктів, включаючи корейську проблему.
Автор – партнер консалтингової компанії RusEnergy