Виборчий блок «Мій крок», очолюваний лідером «оксамитової революції» Николом Пашиняном, здобув переконливу перемогу на дострокових парламентських виборах у Вірменії. Політолог Айк Халатян пояснює, чому колишня партія влади зазнала розгромної поразки і що це означає для зовнішньої і внутрішньої політики країни.
Це перші національні вибори після здобуття Вірменією незалежності в 1991-му році, в легітимності яких у вірменського суспільства немає жодних сумнівів, і де перемога не була забезпечена хабарами і адміністративним ресурсом. «Мій крок», за попередніми даними набрав 70,43% голосів і, як заявив Пашинян, сформує уряд без будь-яких коаліцій з іншими пройшли в парламент силами. «Мій крок» повністю зобов’язаний своєю перемогою найвищим рейтингом і громадської підтримки свого лідера, враховуючи, що багатьох її рейтингових кандидатів фактично не знали в тих округах, де вони висувалися. І саме побоюванням за збереження цього рейтингу експерти пояснили бажання Пашиняна провести дострокові вибори до кінця року, навіть не прийнявши новий Виборчий кодекс і не завершивши реформи, прописані в програмі нового уряду.
Головна опора республіканців – великі підприємці і місцеві «князьки», – не стали брати участь у виборах, щоб захистити свій бізнес
Примусивши парламентські сили, зокрема, колишню правлячої Республіканської партії Вірменії (РПА) призначити його прем’єр-міністром, і не маючи в парламентській республіці більшості в законодавчому органі, Пашинян як по нотах розіграв свою партію, остаточно позбавивши РПА влади – в результаті ініційованої ним антикорупційної кампанії, Республіканська партія втратила більшість у парламенті і контроль над місцевою владою. Головна опора республіканців – великі підприємці і місцеві «князьки» – не тільки вийшли з фракції, але й почули «раді» Пашиняна про «розділення бізнесу і влади» і відмовилися брати участь у дострокових виборах, щоб не створювати зайвих проблем для свого бізнесу, а багато хто – і не вірячи в успіх РПА.
А адже саме рейтингові депутати (раніше депутати – мажоритарники) були головним інструментом влади у справі забезпечення перемоги на виборах, і результати виборів в їх вотчинах служили своєрідним мірилом ефективності місцевої влади та еліт, гарантією, що влада буде дивитися крізь пальці на будь-які порушення закону з їхнього боку. А найголовніше – це був запорука отримання сприятливих умови для бізнесу «своїх людей». Незважаючи на це, РПА все ж вирішила порушити традицію, згідно з якою влада втратила партія бойкотує наступні вибори. Виборчий список включив представників її «політичного крила», а також кількох «легіонерів». При цьому багато з цих «легіонерів» були дискредитовані в очах суспільства – це Арташес Гегамян, Менуа Арутюнян та ін. Вони мало того що не додавали партії голосів, але швидше «відбирали» їх, включення цих людей у список викликало здивування навіть у простих лавах республіканців. Однак найголовніше – партія так і не ризикнула порвати зі своїм лідером Сержем Саргсяном, зробити його «козлом відпущення» за гріхи минулого, масштабну корупцію та випадки незаконного збагачення, в тому числі і з участю родичів і найближчого оточення екс-президента. Та й сам Саргсян всі ці місяці уникав ЗМІ, не давав своєї оцінки змін у країні і ситуації, що склалася, не захотів допомогти однопартійців і сам піти, хоча б фіктивно, з поста голови партії.
Партія так і не ризикнула порвати зі своїм лідером Сержем Саргсяном, зробити його «козлом відпущення» за гріхи минулого
На цьому тлі республіканці зуміли фактично звести виборчу кампанію до дискусії РПА-Пашинян, але не змогли заручитися голосами всіх незадоволених чинною владою або «оксамитовою» революцією, багато з них просто вирішили бойкотувати ці вибори. Іронія долі полягає в тому, що республіканці провалили восени прийняття нового Виборчого кодексу, який передбачав зниження виборчого бар’єру з 5% до 4% для партій, і самі, набравши 4,7% не змогли пробитися у майбутній парламент. При цьому, судячи з виборчої кампанії і передвиборних дебатів, є великі сумніви, що «Процвітаюча Вірменія» або тим більше «Освічена Вірменія», лідер якої – партнер Пашиняна по блоку «Елк» Едмон Марукян, готові стати реальною опозицією до діючої влади.
Єдина відмінність між ними – це зовнішня політика, «Процвітаюча Вірменія» позиціонує себе як проросійська сила, а в «Освіченій Вірменії» прозахідна орієнтація. Однак враховуючи, що після приходу до влади Пашинян вирішив дотримуватися проросійських поглядів, заявив про відмову від геополітичних реверсів Вірменії та продовження членства республіки в ОДКБ і ЄАЕС, вірмено-російських відносин на даний момент нічого не загрожує, навіть незважаючи на відкрито виражене невдоволення Москвою кримінальним переслідуванням представників старої влади – екс-президента Роберта Кочаряна і генсека ОДКБ Юрія Хачатуряна. Свідченням прихильності Пашиняна союзничеству з Росією є той факт, що Вірменія стала єдиною країною-учасницею ОДКБ, яка вирішила послати до Сирії військових медиків і саперів.
Про прихильність Пашиняна союзничеству з Росією свідчить те, що Вірменія стала єдиною країною ОДКБ, послала в Сирії військових медиків і саперів
Після переконливої перемоги на виборах і отримання повного контролю не тільки над виконавчою, але і законодавчою владою, для Пашиняна починається новий складний етап – втілення в життя своїх обіцянок і, в першу чергу, поліпшення соціально-економічної ситуації в країні. І якщо раніше відсутність прогресу в цій сфері можна було пояснити його підготовкою до дострокових виборів і тим, що у нього не вистачає важелів, то тепер звалювати провину за відсутність інвестицій і нових робочих місць на стару владу більше не вийде. І під час передвиборної кампанії, і в дні «оксамитової» революції, Пашинян роздав дуже багато щедрих обіцянок. Однак країні для забезпечення економічного зростання необхідні болючі реформи, які так чи інакше негативно позначаться на рейтингу Пашиняна. І лише час покаже, чи готовий лідер революції, який відомий своєю любов’ю до популістських заяв, піти на непопулярні кроки, або віддасть перевагу, як і його попередники, консервувати проблеми, відкладаючи їх рішення. Іншою проблемою Пашиняна є «кадровий голод» і відсутність в його команді досвідчених професіоналів, які можуть зайняти високі посади, і цю проблему доведеться вирішувати за рахунок залучення кадрів старої влади, що викличе невдоволення його революційних прихильників.
Не все райдужно і на зовнішньополітичному фронті. Нинішнє тимчасове затишшя на лінії зіткнення в Нагірному Карабасі обумовлено очікуваннями Баку, що після перемоги на виборах і з таким високим рівнем громадської підтримки від Пашиняна можна буде чекати конкретних кроків щодо врегулювання конфлікту. Це, на думку Баку, повинні бути односторонні поступки з вірменської сторони, але Пашинян вже відзначився навіть більш жорсткою позицією, ніж його попередник. Карабах так важливий для вірменського товариства, що Пашинян навряд чи піде на поступки, тим більше односторонні, що автоматично спровокує зростання напруженості в зоні конфлікту та повернення Баку до політики шантажу загрозою війни. Додаткові проблеми створює і напруженість навколо Ірану, який грає важливу роль для Вірменії в комунікаційній сфері – з урахуванням блокади з боку Азербайджану і Туреччини.
Деякі ЗМІ і експерти вважають, що вибори 9 грудня стали закінченням «оксамитової» революції, але сам Пашинян впевнений, що завершився лише перший її етап. «Революція не закінчилася, доки всі її цілі не досягнуті. Одна з її головних цілей – зробити Вірменію реально економічно розвиненою країною, реально сильною не тільки у сенсі економіки, але і на міжнародній арені», – заявив він вночі в передвиборному штабі «Мого кроку».