У світі проходять сотні найрізноманітніших музичних фестивалів, від рок-н-рольних Lollopalooza і Coachella, «важких» Wacken і Rock am Ring до мультижанровых Primavera і Roskilde та електронних Sonar і TomorrowLand. І жоден з них не викликає на пострадянському просторі такого інтересу і хвилювання, як Євробачення. При цьому сам музичний фестиваль давно перетворився в політичні розборки.
Похмура естрада
Придуманий в 1956 році конкурс естрадної пісні країн-членів Європейського мовного союзу досить тривалий час (якщо бути точним, до 1988 року включно) дійсно впливав на поп-клімат в Європі. Так, ABBA, Dschingis Khan і Селін Діон сходження на вершини слави почали з перемог на Євробаченні, але Селін все і закінчилося. Якийсь час фестиваль був просто телефестивалю пісні, а потім почалися дивні.
Потрібно розуміти, що Євробачення — це не фестиваль музики, це осередок поп-консерватизму і середньостатистичної сірості. По великому рахунку він залишається таким і досі: висмикнуті з контексту конкурсу пісні з незвичайною легкістю розчиняються у музичному просторі. Напевно, саме тому з початку нового тисячоліття простежується інший вектор: у фестивалі часто беруть участь (і навіть часом перемагають) відверті фріки — від фінів Lordi до болгарина Азиса, від Вєрки Сердючки до Кончіти Вурст. Дивно, але спроби нашої країни брати участь в ній — від Маші Кац, яка виступала під псевдонімом Юдифь, і Алли Борисівни (потрапила, мабуть, разом з «Бурановскими бабусями» в категорію фріків) до «Мумій Троля» і Петра Наліча — були малоуспішними. Росія не потрапляла навіть у такій поп-контекст. Міжнародні тріумфатори «Тату» посіли лише третє місце. Втім, потім дехто дістався до другого місця, а в 2008-му вектори нарешті співпали: Діма Білан став переможцем Євробачення.
У тому ж 2008-му виконавчий директор шведського телебачення Сванте Стокселіус був у Москві на репетиціях фіналу Євробачення і зустрічався з Володимиром Путіним, тоді прем’єр-міністром Росії. Сам візит такого рівня говорить про те, наскільки серйозно країна відноситься до банального поп-фестивалю. Судячи з усього, Євробачення для нашої влади — це синонім спортивних Олімпійських ігор, а якщо згадати допінг-скандали за участю російських спортсменів на Олімпіадах, припущу, що відповідальні не можуть не шкодувати, що в поп-музиці не можна застосувати схожі методи. Забавно, що незалежні російські музиканти домагаються за межами Росії куди більшого, ніж російські учасники Євробачення; більш того, це довгостроковий успіх. Наприклад, група Glintshake виступала на одному з головних світових рок-фестивалів — британському Glastonbury; група Pompeya регулярно приїжджає з гастролями в США; паган-фолк-група «Аркона» — гість одного з найбільших фестивалів важкого року Wacken в Німеччині; колектив Little Big теж нерідко виступає в Європі.
При цьому, на відміну від більшості європейських країн, у Росії немає жодної державної інституції, яка послідовно займалася просуванням російської поп – і рок-музики за кордоном. Виникла близько року тому організація RUSH (Ukrainian Music Export Agency), яка взяла на себе цю місію, — абсолютно незалежна ініціатива. Судячи з усього, владі потрібен статус перемоги на окремо взятому поле Євробачення — їм важлива приставка «Євро» — як у слові «євроремонт», так популярному в Росії в кінці 1990-х.
Політика, вороги та противники
Хто, коли і чому вирішив, що перемога на Євробаченні додає престижу і пошани країні — нам невідомо. Однак для Росії — і в останні роки україна — це так. Жоден міжнародний поп-форум не має такого ефірного часу, як цей. За процесом вибору учасника стежить населення всієї країни, прямий ефір всіх етапів конкурсу коментують значущі медійні персони. Таке відчуття, що Батьківщина відправляє своїх вихованців у смертний бій на захист своїх поп-рубежів, а сусідів ревниво вислуховує на предмет потенційної русофобії. Так сталося ще в 2007-му з Андрієм Данилко (він же Вєрка Сердючка) і його піснею Dancing Lasha Tumbai. Важко сьогодні достеменно встановити, чи елемент провокації закладений в цей розвеселий трек заздалегідь або виник сам собою випадково, але в словах приспіву, винесених у назву пісні, хтось почув Russia Goodbye — і пішло-поїхало: дійсно талановитого Данилко, до того всіляко привечаемого на російських телешоу, звинуватили в закликах до розриву «неньки» з екс-метрополією, і з російського ТБ він, по суті, зник.
У рік анексії політику затьмарила мадам Вурст, і все спустили на гальмах
Угольок потенційного розбрату тлів до 2014-го. Оскільки наприкінці квітня того року ясності ще не було, голоси глядачів-кримчан вважалися українськими; втім, в рік анексії політику затьмарила мадам Вурст, і все спустили на гальмах. 2015-й теж пройшов спокійно, а ось через рік українка Джамала перемогла з піснею не тільки більш-менш яскравою, але і різко виходить за лірико-романтичні і бытописательские рамки, якими традиційно обмежений репертуар Євробачення: «1944» співалося про трагедію народу Джамали — депортації кримських татар. Тоді на адресу ЄВС надійшло безліч скарг з Росії, їх автори звертали увагу на те, що пісня, порушуючи правила конкурсу, містить політичний підтекст. Однак спеціальна комісія прийшла до висновку, що «ні назва пісні, ні слова не порушують правила конкурсу Євробачення. Довелося деяким чином утереться.
Активна фаза
Рік тому Росія вирішила пальнути у відповідь відразу з декількох стовбурів. Вірніше сказати, стріляли обидва боки: спершу голова комітету ради федерації з оборони Франц Клинцевич заговорив про можливу відмову від участі в конкурсі у зв’язку з його крайньою політизацією, потім депутат Верховної Ради України Геращенко закликав дискваліфікувати учасника від Росії, якщо знайдуть у «чорному списку» осіб, що підтримують приєднання Криму до Російської Федерації. Забавніше всіх був демарш співачки Анастасії Приходько, яка закликала приставити до російської делегації озброєний конвой — це при тому, що на Євробаченні-2009 вона представляла Росію!
Так чи інакше, для участі в київському конкурсі було вирішено відрядити співачку Юлію Самойлову. Тут витончена логіка тих, хто стояв за цим рішенням, працювала таким чином: Самойлова, прикута до візка, інвалід першої групи мала в анамнезі виступи у Криму і тому апріорі потрапляла в групу ризику: рішенням СБУ України їй було автоматично закритий в’їзд на територію країни терміном на три роки! Таким чином, це «високу довіру» не можна було кваліфікувати інакше, ніж свідома провокація, заручником якої стала співачка. До Києва вона не поїхала, Росія конкурс пропустила. Рік потому Самойлова виступила на «Євро» в Лісабоні, до фіналу не пройшла, а буквально через півроку, струсивши з себе дрантя фестивалю, випустила симпатичний і цілком актуальний за звучанням міні-альбом, в якому ніщо не нагадувало про «євро»-стилістиці.
2019: Ша! Ніхто нікуди не їде
Увагу всіх, хто хоч колись цікавився Євробаченням, протягом минулого тижня і початку нинішнього була прикута до Києва.
Все йшло звичайним чергою. Як і рік тому, два телеканали — «UA: Перший» та СТБ — по замовленням Національної громадської телерадіокомпанії України (НГТУ) проводили відбір учасників. У фінал вийшли шестеро — групи YUKO, Brunettes Shoot Blondes, KAZKA, дует Anna Maria і співачка Maruv (справжнє ім’я — Анна Корсун).
І тут почалося…
З’ясувалося, що у Maruv на квітень заплановані російські гастролі. Негайно віце-прем’єр України Кириленко заявив, що «країну на конкурсі не повинні представляти виконавці, активно гастролюють містами Росії». Міністр культури Нищук, зі свого боку, ніби спростовуючи Кириленко, зауважив, що влада відбір втручатися не буде. Канал СТБ пообіцяв: учасників відбору, які виступають в Росії, дискваліфікувати не будуть.
23 лютого Maruv перемогла, але з боку НОТУ надійшла заява про те, що співачка повинна відповісти на ряд питань, пов’язаних з російськими гастролями. Два дні потому Maruv публікує в Instagram деякі пункти договору, які їй було запропоновано підписати, а пізніше відмовляється їхати на конкурс в Тель-Авів. Погляди країни звернені на колектив Freedom Jazz, який посів друге місце, — йому надходить пропозиція представляти Україну, проте на своїй сторінці в Facebook група публічно відмовляється від наданої честі.
НОТУ — майже у відчаї — звертається до групи KAZKA, але й та не рада: «Ми йшли за цим на нацвідбір. Але нам не потрібна перемога будь-якою ціною». Загалом, KAZKA на Євробачення теж не їде. Brunettes Shoot Blondes, розуміючи, чий настає черга, вирішують піти на випередження і в своєму Instagram пишуть: «Хочемо заздалегідь повідомити: якщо нам надійде пропозиція щодо участі в Євробаченні-2019, ми його отклоним».
27 лютого НОТУ затверджує рішення: в Тель-Авів від України не їде ніхто.
Питання і висновки
В мережі, як по той, так і по цей бік кордону, говорячи про це, на перший погляд, абсурдному казус, вживають термін «гібридний». Не дуже зрозуміло, до чого саме він застосовується; швидше за все, — до всіх ситуацій, пов’язаних з культурним обміном між Росією і Україною. Насамперед, закони України не пропонують жодних обмежень щодо роботи виконавців та артистів на території Російської Федерації — при всій антиросійської риторики. Тобто кожен конкретний випадок (якщо він потрапляє в публічне поле) стає предметом полеміки; не потрапляє — не стає. Можливо, їх значно більше, ніж ми думаємо, можливо — ні, але факт залишається фактом.
Другий момент: культура країни — будь! — не виграє і не програє від того, що її громадянин прийме або не прийме участь в Євробаченні. Група KAZKA, пісня якої «Плакала» стала явним хітом на російсько-українському культурному просторі, наприклад, не стане більш або менш популярною, не стане писати і виконувати пісні краще або гірше. І слова учасників групи про те, що їх місія — «об’єднати людей своєю музикою, а не сіяти розбрат», можливо, можуть по-різному звучати по різні боки кордону, але вони не стануть від цього менш вірними. Напевно, те ж можна сказати і про позиції інших дійових осіб.
Андрій Данилко, він же Вєрка Сердючка, публічно висловив готовність «начистити зірку і рятувати ситуацію»
Ну і третій аспект — гумористичний, але і не тільки: Андрій Данилко, він же Вєрка Сердючка, публічно висловив готовність «начистити зірку і рятувати ситуацію» — тобто їхати в Ізраїль. Начебто пожартував, однак представник НОТУ Олександра Кольцова на прес-конференції в Києві подякувала артиста за готовність замінити переможців нацвідбору. Серйозно. До 10 березня у Данилка є шанс — незважаючи на публічну відмову — увійти у води Євробачення вдруге. Сподіваюся, він ним не скористається. Більш дурну кодом у цій комедії абсурду уявити собі важко.
Що б там не говорили ідеологи в Росії або в Україні, ми, безумовно, не один народ. Але ми близькі один одному неймовірно, заперечувати безглуздо — ставлення до пісенного фестивалю Євробачення це недвозначно підтверджує.
P. S. Андрій Данилко вже заявив в інтерв’ю українському виданню «Вести», що не буде брати участь у конкурсі.
Автор: музичний критик Артем Ліпатов