Поведінка адміністрації Трампа щодо алюмінієвої компанії Олега Дерипаски схоже на знак незрозумілою капітуляції перед Росією, пише в The New York Times Сет Хеттена. The Insider пропонує повний переклад статті.
Навіть зараз, коли з’являються нові свідчення того, що хто-то, швидше за все, в Росії, знову втручається в американські вибори, про жорсткі санкції щодо щонайменше одного з найближчих до Володимира Путіна російських олігархів можна забути.
На цьому тижні адміністрація Трампа знову послабила тиск на найбільшу російську алюмінієву компанію «Русал» — через неповних чотири місяці після того, як були введені санкції проти компанії та її користується поганою славою лідера. Білий дім, схоже, не збирається щадити американських фермерів і споживачів, розв’язуючи торговельні війни, але працівники російських алюмінієвих підприємств явно заслуговують особливої захисту.
«Русал» контролює Олег Дерипаска, член путінського близького кола. Як повідомляє Мінфін США, велося розслідування його можливої причетності до відмивання грошей, його звинувачували в погрозах конкурентам, нелегальному підслуховування телефонних розмов урядовця, участь у вимаганні та рекеті. Є також підозри, публічно висловлені Управлінням з контролю за іноземними активами Мінфіну, що Дерипаска підкупив урядовця, замовив вбивство бізнесмена і пов’язаний з російською організованою злочинною групою. Під час президентської кампанії 2016 року тодішній менеджер штабу Трампа Пол Манафорт намагався влаштувати для Дерипаски приватні брифінги. У вівторок Манафорт постав перед судом за звинуваченнями в банківському та податковому шахрайстві, безпосередньо не пов’язане з кампанією.
Міністр фінансів Стівен Мнучин заявив, що розглядає можливість повного зняття санкцій, так як він карають “чесних працівників “Русала””. Але все навпаки: якби міністра дійсно хвилювала доля 61 тис. працівників «Русала», він не пом’якшував би свою позицію, поки компанія не очиститься повністю від зв’язків з Дерипаскою і корумпованим режимом, якому служить алюмінієвий гігант.
За оцінюваним в $5,3 млрд станом Дерипаски варто великомасштабне злочин. Під час «алюмінієвих воєн» 1990-х, коли економічний сектор консолідувався в процесі хаотичної приватизації, що послідувала за розпадом Радянського Союзу, молодого трейдера, який захопив контроль над гігантським металургійним заводом в Сибіру, підозрювали у зв’язках з бандитами. Згідно зі свідченнями, даними в Штутгарті одним із членів банди, Дерипаска був цінний для угруповання в тому числі завдяки його зв’язкам з російськими спецслужбами. Його конкуренти або гинули, або бігли з Росії, а сам він якимось чином став гендиректором «Русала» — компанії, в минулому році отримала дохід приблизно в $10 млрд. за підозрою в зв’язках з організованою злочинністю олігарху відмовили в американській візі.
Дерипаска не тільки власник алюмінієвого концерну. У Росії такі олігархи, як він, зобов’язані своїм багатством і статусом Кремлю. За це вони повинні виконувати ег розпорядження; так, Дерипаска через свою холдингову компанію витратив більше $1 млрд на нову інфраструктуру для Олімпійських ігор у Сочі. Дерипаска прийняв цю роль і заявив, що не відокремлює себе від російської держави. З цим добре поєднується виявлений журналістами The Associated Press меморандум, з якого випливає, що Манафорт намагався запропонувати Дерипасці план кампанії впливу, яка була б «надзвичайно вигідна путінському державі».
6 квітня Управління з контролю за іноземними активами Мінфіну ввело санкції проти Дерипаски за «дії або спробу дій прямим або непрямим чином в інтересах або від імені високопоставленого державного керівника Російської Федерації». Під санкції потрапили також «Русал» і контролююча його котирується на біржі холдингова компанія En+. З-за санкцій акції «Русала» подешевшали вдвічі, що викликало паніку на глобальному алюмінієвому ринку. Незабаром Дерипаска оголосив, що поступиться контролем над «Русалом» і покине ради директорів «Русала» і En+.
Це був найсильніший сигнал про те, що олігархам, подібним Дерипасці, не дозволять вести бізнес із США, поки вони підтримують державу, котре змінює межі своїх сусідів, отруйна своїх противників на закордонній території і допомагає режиму Асада в Сирії бомбити його власних громадян. Британський парламентський комітет, посилаючись на інформацію, виявлену гарвардським дослідником, заявив у травні, що “на власному сайті “Русала” говориться, що він постачає стратегічним сировиною російську військову промисловість, продукція якої потенційно може застосовуватися в Сирії”.
Але майже відразу ж Мінфін полегшив тиск на «Русал». Кілька разів продовжували терміни, в які Дерипаска повинен був вийти з числа керівників компанії і знизити свою частку власності. У травні голова холдингу Дерипаски лорд Грегорі Баркер Бэттлский найняв за $108 500 в місяць лобіста для продовження переговорів з Мінфіном. Баркер вибрав фірму Mercury Public Affairs — ту саму, якої Манафорт до 2014 року заплатив $1,1 млн за лобіювання в Конгресі інтересів України та її тодішнього президента Віктора Януковича. Фірма, очолювана колишнім сенатором-республіканцем від Луїзіани Девідом Виттером, намагалася в числі іншого заручитися підтримкою послів Франції, Німеччини і Австралії.
Mercury, що описує свій підхід як «публічну стратегію високих ставок», минулого тижня розпочала кампанію тиску на Мінфін, вимагаючи більше часу для зниження частки олігарха в капіталі En+ з 70% до 50%. 24 липня фірма надіслала до Мінфіну заяву, описавши в ньому лиха, які можуть статися, якщо санкції не будуть полегшені: глобальний ринок алюмінію буде в занчительной ступеня дестабілізований, що завдасть «суворий побічний збиток інтересам США і їх союзників», En+, ймовірно, доведеться продати представникам «китайських та/або інших потенційно ворожих інтересів» — або ж Дерипаскаможет просто зберігати свій контрольний пакет. При всій суперечливості цих передбачень — Дерипаска не може одночасно продати свою компанію китайцям і зберегти контрольний пакет — їх виявилося достатньо, щоб Мінфін 31 липня продовжив термін, в який Дерипаска повинен відмовитися від своєї частки в En+.
Погане передчуття того, що спільник бандитів буде диктувати США свої умови, — ще один знак незрозумілою капітуляції адміністрації Трампа перед Росією. І ця капітуляція послідувала за зустріччю в Гельсінкі 16 липня, під час якої президенти Трамп і Путін більше двох годин розмовляли за закритими дверима.
Ми не знаємо, що вони обговорювали, але,враховуючи ставки обох сторін, можна з великим ступенем вірогідності припустити, що розмова торкнулася теми санкцій, введених США проти найбільшої алюмінієвої компанії Росії.