Сьогодні стало відомо, що Владислав Сурков йде з посади помічника президента і збирається присвятити найближчі дні медитації. Це поки неофіційно: прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що указу про відставку Суркова поки немає.
У зв’язку з можливою відставкою The Insider пропонує згадати, чим був знаменитий колись один з найвпливовіших «сірих кардиналів» Кремля.
Владислав Сурков закінчив школу в Рязанській області, військову службу проходив у спецназі ГРУ (де служив його батько, чеченець Андарбек Дудаєв, пізніше змінив ім’я на Юрій), після чого безуспішно намагався отримати вищу освіту, спочатку в МІСІС, а потім на факультеті режисури масових театралізованих вистав в Інституті культури. Ні той, ні інший вуз він не закінчив, але пізнання у сфері режисури театралізованих вистав йому дуже згодилися.
З 1987 року Сурков працював на Ходорковського, де виріс від простого піарника до глави PR-департаменту. І, хоча саме Ходорковському він зобов’язаний своєю кар’єрою, це не завадило Суркову, вже у статусі голови АП, направити проти нього всі сили державної пропаганди, коли Ходорковський вступив у конфлікт з Путіним і опинився за ґратами.
Після недовгого періоду роботи в «Альфа-Банку» Сурков в 1998 році перейшов на ОРТ (нині — Перший канал), де став директором зі зв’язків з громадськістю та секретарем наглядової ради. У цьому статусі він почав спілкуватися з Кремлем і швидко знайшов спільну мову з владою.
У 1999 році глава Адміністрації президента Волошин зробив Суркова своїм заступником. На посаді заступника керівника АП він займався внутрішньою політикою, організовуючи події за всіма правилами театральної режисури.
Після масових протестів 2011 року Сурков потрапив в опалу, і на його місце зійшов більш примітивний у своїх методах Володін. Суркова ж у вересні 2013 року призначили помічником президента, і в цьому статусі він відповідав за окуповані території — Абхазію, Південну Осетію, а потім і за Крим з Донбасом. У цьому статусі йому знадобилися вже не тільки знання театральної режисури, але і його досвід служби в ГРУ. Втім, незабаром стало ясно, що сурковським проект «Новоросії» теж провалився, концепція змінилася, а потреба в Суркова повністю відпала.
І все ж Сурков відрізняється від інших кремлівських політтехнологів — і за масштабом, і за манерою управління. Згадаємо головні його проекти.
Партійний будівельник
У народженні партії «Єдність» Сурков не брав, цим займався Борис Березовський. Але саме Бабаків наполіг на тому, щоб не розвивати «Єдність» окремо, а «поглинути» набирав силу блок Євгена Примакова і Лужкова «Отечество — Вся Росія». У 2001 році «Єдність» об’єднався з «Батьківщиною», і в грудні 2003 року ця партія була перейменована в «Єдину Росію». У тому ж 2003 році на парламентських виборах «Яблуко» і СПС не пройшли 5% бар’єр, і Дума залишилася без опозиції. Але Сурков контролював не тільки «Єдину Росію»: всі системні партії погоджували з ним перед виборами партійні списки як на федеральному, так і на найбільш значимих регіональних виборах.
Якщо в 90-х роках партії виникали спонтанно, то в путінські роки Сурковим була розроблена чітка схема з партією влади посередині і двома умовно лівими (вкрай ліва КПРФ і помірно ліва СР) і однієї умовно правою партією ЛДПР (іноді роль другої правої партії грала «Батьківщина», але коли вона стала набирати силу, було вирішено від неї як від парламентської партії відмовитися, Рогозін перейшов в уряд, а через деякий час і Глазьєв став радником президента).
Сурковська пропаганда
З самої появи Суркова в Кремлі, однією з основних його функцій став контроль над інформаційною порядком. Зазвичай директора госканалов отримували на щотижневих планерках в Кремлі завдання від Олексія Громова, іншого заступника голови АП, Бабаків волів регулярної пропаганді конкретні PR-кампанії, в тому числі «заказуху» проти опозиціонерів. Іноді сурковские кампанії чорного піару були досить витонченими, Наприклад, АП підсилала до опозиціонерів повій, які втиралися в довіру і намагалися їх спокусити, щоб потім зробити компрометуюче відео з сексом і, бажано, наркотиками. Причетність Суркова до знаменитої провокації з повією Катею «Му-Му» (Герасимової) стала очевидною після того, як була виявлена фотографія, де «Му-Му» відображена разом з дівчатами з того ж невеликого ескорт-агентства, яким користується сам Сурков.
Найчастіше (хоча й не завжди) злив «заказухи» відбувався через НТВ, тому саме цей телеканал став асоціюватися з «сурковской пропагандою». Цей мем виник тільки в 2011 році, коли співробітник «Голос» Григорій Мельконьянц, зустрів НТВ на порозі офісу, на всі їх запитання відповідав тільки однією фразою «НТВ — сурковська пропаганда», і нещасним пропагандистам нічого не залишалося, крім як видати цю фразу в ефір, так як нічого іншого він не вимовляв.
Крім «чорного піару» Сурков займався і «білим», ангажуючи різних громадських діячів для підтримки Путіна. Ця активність досягла свого піку в період «медведєвської відлиги» 2008-2012 років, коли Суркову вдалося втягнути в коло агітаторів навіть таких людей, як Андрій Макаревич («Я дійсно підтримую Путіна і Медведєва») і Чулпан Хаматову (яка закликала голосувати за Путіна в 2012 році). Тоді ж виконував роль президента Медведєв постійно зустрічався і обговорював питання з різного роду інтелігенцією. А на зустріч Медведєва з рокерами приходив навіть Борис Гребенщиков, тепер пише пісні про «вечірньому мудозвоне». Після відходу Суркова з посади заступника глави АП загравання з діячами культури та громадськими фігурами практично зійшло нанівець.
Суверенна демократія
Хоча Сурков і значився ідеологом, ніякої стрункої ідеологічної моделі для країни їм так і не було запропоновано. З усіх увійшли в обіг концепцій можна згадати тільки поняття «вертикалі влади» і “суверенну демократію”: і те, і інше по суті обґрунтовує авторитарне закручування гайок. І якщо під вертикаллю влади малося на увазі остаточна втрата незалежності судів, парламенту та регіонів, то під «суверенною демократією» розумілася розхожа в авторитарних країнах концепція фортеці, оточеної ворогами, покушающимися на наш суверенітет.
Причому концепція спочатку була спрямована на внутрішнього споживача: тоді ще Путін активно зустрічався з світовими лідерами, був допущений у Велику вісімку і був миролюбний у своїх зовнішньополітичних промовах. Наростаюча американська істерія в Росії тоді ще для самих американців не була помітна (і, як це не прикро звучить, не була цікава), а гучна антинатівська пропаганда шизофреничным чином поєднувалася зі спільними навчаннями Росія-НАТО, в тому числі на російській території.
Нашисти
Сурков був організатором і ідеологом нового російського «комсомолу» — спочатку це був проект «Йдуть разом», потім — рух «Наші» з незмінним Василем Якеменко на чолі. «Нашисти» вчилися ходити строєм в футболках з Путіним, слухали лекції про небезпеку кольорових революцій, а окремі бойові групи влаштовували напади на опозиціонерів. Однак хунвейбінів з них так і не вийшло: після 2008 року з приходом Медведєва рух поступово зійшло нанівець.
Його прес-секретар Христина Потупчик, отримувала в кращі часи сумки з кешем прямо в офісі АП від Тимура Прокопенко, тепер для тих же клієнтів займається Telegram-каналами, а нашистский комісар Марія Дрокова, що прославилася поцілунком з Путіним, тепер заявляє, що в Силіконовій долині займається венчурними інвестиціями.
Слава Україні
Навіть після того, як Суркова відправили на почесну пенсію займатися Абхазією, Південною Осетією і Україною, він залишився в центрі подій, так як в кінці 2013 року почався «Євромайдан», а за ним пішло російське вторгнення в Україну, і з периферійної українська порядок перетворилася у головну по значущості на російських госканалах, випереджаючи навіть внутрішньоросійську.
4 жовтня 2016 року українська хакерське угруповання CYBERHUNTA зламала поштову скриньку адміністратора Суркова. Було опубліковано листування Суркова за 2013-2016 роки, в якій, зокрема, були виявлені плани з дестабілізації України. Крім того, у листах міститься обговорення з представниками ДНР і ЛНР планів розділу України на Новоросію, Малоросію та Галичину, узгодження фінансових витрат і прийнятих законів.
The Insider раніше публікував докладний розбір листування в двох частинах: Слава в Україні. Взломана листування Суркова — Частина I, Слава в Україні. Взломана листування Суркова. Частина II.
Глобальний мислитель
У 2018 році журнал Foreign Policy включив Владислава Суркова, який тоді обіймав посаду помічника президента Росії, в рейтинг головних мислителів за 2018 рік. На думку журналу, Сурков «довів до досконалості майстерність пропаганди» і сприяв «збільшення охоплення російської дезінформації».
«Його підхід, як кажуть, надихнув різних імітаторів по всьому світу, в тому числі анонімних тролів з соцмереж і прес-службу адміністрації Трампа», — зазначає видання.
Сурков дуже любив програмні статті в яких захищав путінський курс, намагаючись при цьому виглядати інтелектуалом. Навіть переставши бути «сірим кардиналом», він продовжував видавати себе за головного ідеолога, і всього кілька місяців тому опублікував статтю закликав до вивчення ідеології путінізму, назвавши його «глобальним політичним лайфхаком». (The Insider тоді відповів на заклик Суркова і склав короткий курс по ідеології Путінізму, що складається з цитат наших чиновників).