У Самарській області за шахрайство судять кілька десятків льотчиків, які в 1986 році евакуювали біженців із зони зараження в Чорнобилі. Більше сорока засуджені отримали умовні терміни. За час розглядів кілька людей померли, не витримавши морального стресу. Однак разом з кількома дійсними лже-чорнобильцями співробітники ФСБ звинуватили і справжніх героїв, які перевозили вантажі для ліквідації аварії і вивозили людей із зараженої зони.
Михайло Курдюков – один з них. Промисловий районний суд Самари визнав Курдюкова винним у шахрайстві при отриманні виплат і засудив до трьох років позбавлення волі умовно з випробувальним терміном у два роки. За версією слідства, Курдюков в числі інших «шахраїв» незаконно отримав посвідчення учасників ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС. 19 грудня його засудили до трьох років позбавлення волі умовно і виплати майже 9 мільйонів рублів, отриманих за цей час. Михайло Курдюков розповів Сашкові Немцевої, як він працював у зоні відчуження і як ФСБ переслідує чорнобильців.
Ліквідація
Я з дитинства мріяв стати льотчиком. Вже в 18 років, у навчальному авіаційному центрі, літав на реактивному винищувачі, потім був пілотом-інструктором. А в 1985-му перевівся на завод «Прогрес» в Куйбишев. Я працював бортоператором, літав на літаках Ан-26. Командиром був Іноземцев, другим пілотом – Кириченко, штурман – Колесніков і бортмеханік Ємєлін <Кириченко і Курдюков засуджені, решта померли від раку і серцево-судинних захворювань — The Insider>. За три роки судових розглядів чоловік десять льотчиків «Прогресу», які літали через зону відчуження, померли. Їх засудили, визнали винними в умисному розкраданні коштів. Всі люди дорослі, пенсійного віку, не витримали гонінь.
У Київський аэроузел ми часто літали на аеродроми Бориспіль, Жуляни, Светошино, Овруч, Малейкий: українська космічна промисловість виробляла комплектуючі для «Бурана». А в травні 1986-го рейси раптом почастішали, і ми стали літати туди через день. На вантажах з’явилася позначка «радіоактивність». У Саратові завантажували свинець, з Самари щось постачав авіаційний інститут… Ми поняття не мали, що веземо. Тоді це була абсолютно закрита тема. Офіційної інформації, що сталася серйозна аварія не було, тільки чутки. Деякі супроводжують говорили: Чорнобильській АЕС веземо. В кабіні стояв дозиметр. Він так тріщав, що ми його відключили: перемовлятися з диспетчером було неможливо.
Дозиметр тріщав так, що ми його відключили: перемовлятися з екіпажем було неможливо
На зворотному шляху вивозили біженців. Частково вони сідали на борт в Борисполі: працівники аеропорту підсаджували рідню. Більшу частину ми забирали з військового аеродрому Овруч. На цивільному аеродромі палива не вистачало, тому військові заправляли нас як відомчу авіацію. Командир екіпажу Іноземцев погоджував з диспетчерами дозвіл на переліт з Борисполя в Овруч. Нам казали: «Добре, заодно людей заберете».
В Овручі немає умов для пасажирів, тільки диспетчерська вишка, стоянка літаків і технічні приміщення. Люди сиділи на стоянках, їх підбирали будь-які літаки. Вони нам розповідали, що влада наказала всім терміново покинути місто. Всі сподівалися повернутися через кілька місяців, коли пік пройде. Ніхто і не думав, що в Чорнобилі все так серйозно і додому вже ніхто не повернеться.
Коли ми повернулися з першого рейсу, нас зустріли спеціальні машини з постом дозиметричного контролю. Люди в спецодязі мили літаки, вимірювали рівень радіації. А з ранку авіатехніки приходили на роботу і домывали залишки ганчірками в тазиках. Олег Сухінін, якого зараз судять, добре це пам’ятає. Авіатехніки відмовлялися мити літаки: це не прописано в посадовій інструкції. Але технікам доплачували, діватися було нікуди. Мили нас 4-5 разів, потім все позвикали і обходилися без цього.
Екіпажі возили з України фотоплівку, її використовували на ЦСКБ. Ан-26 літає на гасі, тому ми могли без дозаправки відразу летіти в Куйбишев <радянську назву Самари – The Insider>. А ось Іл-14 – на бензині, вони заправлялися в Жулянах, Светошино та Овручі. Літали низько і повільно. А в дорозі перетинали зону відчуження, тільки тоді ніхто про це не знав. Екіпаж, в якому був Олег Сухінін, якось привіз засвічену плівку — непридатний матеріал. Такий шум, скандал був, мало не дійшло до суду і звільнення.
Наслідки та посібники
У 1986 на медкомісії мені діагностували нейроциркуляторну дистонію. Почалися проблеми з пульсом і тиском. У 1998-му стався інфаркт. Лікарі пов’язали це з радіаційним впливом. Я отримав інвалідність третьої групи, тому звільнився з льотної роботи. У 2003-му мені поставили другу групу інвалідності. Розвинулася гіпертонія.
Льотчики Олександр Кириченко та Михайло Курдюков, засуджені на три роки умовно і опинилися повинні державі мільйони рублів.
Ну, політали і забули. У 1997-му році я я повернувся з відрядження у Самару. Прийшов на роботу, а там розмови про те, що йде підготовка документів. Мовляв, ми працювали не просто так, а можемо бути визнані ліквідаторами аварії на ЧАЕС. Заводський автобус централізовано відвіз нас в управління праці, ми під диктовку написали заяву і поїхали. У січні 1998-го отримав посвідчення. Ніхто не знав, що буде далі. Далі й далі. Посвідчення просто лежало. У 1998-му я пішов «по списанню» на пенсію, тоді почали платити пенсії і невеликі доплати – 500 рублів. Для порівняння, коли я працював пілотом за кордоном, отримував 2-3 тисячі доларів. Потім вже компенсації зросли. Я отримую близько 60 тисяч рублів. Зараз ця сума, мабуть, не дає спокою. Правда, нещодавно з’ясувалося, що ми повинні отримувати мінімум 77. По статті 14 закону україни «Про соціальний захист громадян, які зазнали впливу радіації внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС» покладено мінімальний прожитковий мінімум в семикратном розмірі.
Посвідчення і медаль ліквідатора катастрофи радянського зразка. Діє на всій території СРСР
У 2002 році зателефонували з управління соціальної підтримки і попросили обміняти посвідчення. Прийшов – обміняв. На це пішло хвилин 5. Ні перевірок, нічого.
Три чорні машини
Ганятися за нами стали в 2015 році. Наскільки я знаю, розгляд почалося за заявою командира нашого льотного загону Шахарова. Його звільнили за невідповідність займаній посаді. Новий командир Крисько з таким же формулюванням звільнив сина Шахарова. У підсумку Шахаров вирішив помститися і поскаржився, що Крисько не літав в Чорнобиль, а пільги отримує. Це й справді було так. Коли Крисько підняли, він сказав: «Тут повно таких, які в 2002 році написали, що літали в Прип’ять». Я був впевнений, що мене і мого екіпажу розгляду не торкнуться. Ми завжди вказували місце призначення «Бориспіль», це чиста правда. Ніяких зайвих приписок не було.
У ФСБ кажуть: «Ну, раз ви сюди потрапили, значить, ви нечисті». А я вже боявся, що пляшку вставлять
1 жовтня 2017 року в 6 ранку до мого під’їзду приїхали три чорні машини. У квартиру подзвонили люди і сказали, що оглянуть квартиру. Попросили пред’явити посвідчення ліквідатора— ну, як даішники роблять. Я і показав. Він поклав його в кишеню, і більше посвідчення я не бачив. Потім мене повезли в міське УФСБ, звідти – до обласного. Просидів там весь день. Слідчі чомусь думали, що у мене в завданні написано «Прип’ять». Але не було такого! У завданні-то написаний Бориспіль. У них подив: «Навіщо ми тоді схопили тебе?» Слідчий постійно кудись телефонував. Потім кажуть мені: «Ну, раз ви сюди потрапили, значить, ви нечисті». А я вже боявся, що пляшку вставлять.
Нас звинувачують в тому, що в 1997 році ми самі виготовили документи, які, виявляється, через 20 років перестали відповідати вимогам. Фактично виготовляла документи адміністрація заводу. Ми тільки писали заяву на отримання посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС. Всі документи пройшли перевірку в МНС. Тільки після цього нам видали посвідчення.
Так, нас ніхто не посилав в зону відчуження, але ми перетинали її виробничої необхідності з вантажем для аварійної ЧАЕС і з біженцями з Прип’яті. Про посадку в зоні відчуження в жодному законі не сказано. За законом, льотно-підйомний склад має статус громадян, які зазнали впливу радіації незалежно від місця дислокації і виконувалися робіт. Після зльоту з Овруча з курсом на Курськ або на Білгород ми проходили над зоною відчуження. Є карта польоту.
ФСБ: фальсифікація справи
Комусь не дають спокою ті виплати, які нам призначили. Вони забирають надто багато бюджетних грошей. А чиновники в союзі з силовиками і суддями хочуть відзначитися. Та й взагалі незрозуміло, чому цим займається ФСБ. Ми написали про це в ФСБ Росії, там нам підтвердили: «Так, справа не в юрисдикції служби безпеки». Тоді з якого дива?
Копія польотного завдання сфальсифікована ФСБ. Екіпаж і пункт призначення вказані невірно, і навіть літак — інший
Нас судять по копії завдання на політ. І ця копія фальсифікована. Екіпаж там вказано невірно, пункт призначення – теж. При цьому у матеріалах справи є листування відділів ФСБ, де в архіві мінсоца виявлено ще одне завдання №75. Воно справжнє. Але його слідчі приховують, так як це завдання знімає з нас обвинувачення, а з них – зірочки і премії.
У мене слідчий іншої формації. У нього в голові не вкладається, що можна було возити неврахованих пасажирів як у трамваї. Всі наші пояснення як з гуся вода. Мій адвокат каже: «Як ви будете доводити злий умисел?» А він: «Що доводити, все вже доведено». Але у мене слідчий ввічливий. Іншим пощастило менше. Олега Сухініна 12 годин тримали на допиті. Він все в туалет просив вийти. А йому кажуть: «Нічого, потерпиш». Ковзанок, теж підсудний, сидів на допиті, а слідчий прямо при ньому перезаряджав пістолет.
Я ніколи не вважав себе злочинцем. Та і ніяких злочинів не скоював. Допомагав людям, виконував свою роботу, тільки і всього. А зараз намагаюся довести, що тоді, 32 роки тому, я все зробив правильно… Але знаєте, якщо раптом знову прийде біда, я зберу залишилися в живих членів мого екіпажу і буду літати, допомагати людям, поки мене не зіб’ють. Навіть попри те, що майбутні слідчі спробують знову знайти в моїх діях злочинний умисел.