РИА «Новости» опублікувало розгорнутий переказ інтерв’ю з колишнім членом ЦК КПРС і другим секретарем ЦК Компартії Литви Владиславом Шведом, якого представив як «публіциста-політолога, дійсного госсоветника третього класу» і дослідника історії розстрілу польських військовополонених, які утримувалися перед Другою світовою війною в радянських таборах. Матеріал названо «Розкрутку Катині схвалив Гітлер: хто насправді вбивав поляків?». За версією Шведа, у розстрілі винні не радянська влада, а німецькі окупанти.
Швед звертає увагу на те, що поховання розстріляних поляків у Катинському лісі під Смоленськом виявили німці під час окупації, і заявляє:
«Навесні 1943 року нацисти, які зазнали поразки під Сталінградом, усвідомили, що війна з СРСР буде напруженою і довгостроковій. Покладатися лише на військову міць стало небезпечно. Вирішили використовувати якусь провокацію, здатну внести розкол в антигітлерівську коаліцію. Так виникла Катинь як символ звірств НКВД. Нацисти нібито випадково виявили поховання вбитих польських офіцерів».
Далі Швед додає безліч подробиць, які, на його думку, спростовують версію про винність радянської влади в розстрілі. Таким доказом, наприклад, йому здається, що на розстріляних були польські мундири з «відзнакою за хоробрість», хоча в СРСР військовополоненим «дозволялося носити формений одяг, але без відмітних знаків, присвоєних чину або посади». Різницю між знаками розрізнення та військовими нагородами Швед, здається, не бачить.
Інше «доказ» Шведа — те, що тіла розстріляних, за свідченням німецької комісії судмедекспертів, були акуратно складені так, щоб вириті могили вмістили як можна більше тел. «Вважати, що співробітники НКВС спускалися в рів на трьох-чотириметрову глибину для акуратної укладання рядами і валетом розстріляних, — це з області неможливого. Наявний типовий німецький ґрунтовний підхід: забезпечити максимальну заповнюваність рову», — стверджує Швед. Коментувати «доказ», засноване тільки на стереотипних уявленнях про національних характерах росіян і німців, зайве.
Ще один «доказ» Шведа взагалі не піддається якомусь логічному поясненню: за його словами, в Катинському лісі знайшли купюри в 2 злотих 1940 року випуску, які ніяк не могли потрапити до польським військовим, взятим у полон у 1939 році при захоплення радянськими військами східної частини Польщі. За його логікою, мабуть, виходить, що розстріляні в польських мундирах — взагалі не ті самі військовополонені; впізнання, проведене німцями при виявленні поховань, представляється йому сумнівним. Тобто треба думати, що німці або пригнали на східний фронт полонених поляків і там розстріляли, що виглядає абсурдно, які влаштували провокацію, одягнувши розстріляних у польську військову форму.
Подібну провокацію вони справді якось влаштували, інсценувати напад польської армії на радіостанцію в належав тоді німеччині місті Гляйвице, щоб отримати формальний привід для нападу на Польщу. Але пояснити, з якою метою підкинули німці своїм жертвам в Катинському лісі гроші, випущені в 1940 році в окупованій Німеччиною частині Польщі, не намагається навіть Швед.
Втім, на тлі опублікованих у 1992 році розсекречених документів з радянських архівів всі аргументи Шведа виглядають дрібницями. Серед цих документів датована 5 березня 1940 року записка Лаврентія Берії на ім’я Йосипа Сталіна з пропозицією розстріляти містяться в таборах військовополонених «14700 осіб колишніх польських офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, розвідників, жандармів, осадників і тюремників» як «закоренілих, невиправних ворогів радянської влади» і рішення Політбюро ЦК ВКП(б), датований тим же числом, про «розгляд справ без виклику арештованих і без пред’явлення обвинувачення».
Крім того, ще більш велике, ніж у Катині, поховання розстріляних польських військовополонених було виявлено в 1991 році біля села Мідна недалеко від Твері. У жовтні 1941 року у Мідного німецький наступ було зупинено, село було в руках у німців не більше двох діб. Абсолютно неймовірно, щоб за цей час нацисти змогли здійснити провокацію, подібну до тієї, про яку говорить Швед.