Якщо побіжно переглянути новини з Афганістану за цей тиждень, може здатися, що нічого важливого за останній час не відбулося. Бойовики «Талібану» продовжують здійснювати теракти, вбивати солдатів урядових військ, а крім цього — активізували захоплення заручників. Наприклад, під час боїв у Кундузі вони взяли в полон 10 військовослужбовців.
Але парадокс полягає в тому, що це і є наслідки історичного угоди між США і талібами, яке підписали минулої суботи, 29 лютого в Досі. Основних пунктів у ньому чотири:
— Таліби відмовляються від будь-яких дій, що загрожують США і їх союзникам, а також розривають співпрацю з усіма, хто загрожує
— США та їх партнери по НАТО виводять всі війська з Афганістану за 14 місяців
— 10 березня стартують «межафганские переговори», на яких таліби і легальні політичні сили, включаючи уряд, повинні визначити майбутнє країни
— На цих переговорах сторони повинні домовитися про повне припинення вогню і створення механізмів його забезпечення
Є й додаткові пункти. Наприклад, перша третина Натовських військ повинна відправитися додому зовсім скоро — протягом 135 днів, а перед початком переговорів сторони повинні зміцнити довіру» взаємним звільненням полонених: до 5000 талібів і 1000 «бранців з іншого боку» — здебільшого афганських військовослужбовців.
Але заковики з виконанням цих логічних на перший погляд приписів почалися відразу ж. Адже по суті США і талібів стосуються лише перші два з них, а в третьому та четвертому США домовилися від імені ще однієї сторони — офіційного уряду Афганістану в Кабулі.
Взяти хоча б звільнення полонених, яке було обіцяно вже 10 березня. Але як бути з тим, що 5000 бойовиків, яким американці пообіцяли свободу, містяться в афганських в’язницях і в афганських властей є цілком обґрунтовані заперечення щодо їхнього звільнення? Судячи з усього, мова йде навіть не про рядових бойовиків, а про молодших і середніх командирів «Талібану», які мають чималий бойовий досвід. Тому цілком логічно, що уряд не збирається випускати їх з камер одночасно, та ще і в такій кількості. Але головне навіть не це, а те, що Вашингтон не має права вимагати від Кабула звільнення його ув’язнених.
Поки в Досі підписували угоду між «Талібаном» і США, в Кабулі теж узгодили спільну з американцями декларацію. Про обмін полоненими в ній говориться, але в зовсім іншому формулюванні. «Щоб створити умови для політичного врегулювання та досягнення постійного стійкого припинення вогню, Ісламська республіка Афганістан буде брати участь у дискусіях про заходи зміцнення довіри з представниками «Талібану» за підтримки США, в тому числі про можливість звільнення значного числа укладених обома сторонами». Ні конкретного числа — 5000 чоловік, ні терміну — 10 березня, як бачите, немає. Тому Кабул розвів руками, а таліби стали захоплювати нових заручників — ніякі інші методи переговорів, крім шантажу, їм невідомі.
Однак це лише перший дрібний збій, а основні розбіжності ще попереду. Угода американців з талібами і їх же декларація з кабульській урядом конфліктують між собою за багатьма пунктами. Хоча б тому, що сенс першого документа зводиться до того, що попереду нас чекають великі зміни, а другого — навпаки, що багато чого буде по-старому. Наприклад, американці обіцяють афганськими владі продовжити співробітництво у сфері безпеки в рамках раніше підписаних угод. Враховуючи, що останні роки Вашингтон був головним партнером і донором Афганістану, таких документів безліч. Але як можна бути впевненим, що за підсумками межафганских переговорів, які ще не почалися, вся ця правова база залишиться в силі?
Основні розбіжності ще попереду. Угода американців з талібами і їх же декларація з кабульській урядом не стикуються по багатьом пунктам
Різницю документів підкреслюють навіть іменування підписантів. Уряд в Кабулі США називають так, як це вказано ООН — Ісламська республіка Афганістан. А ось талібам дозволили вписати в угоду свою самоназву — Ісламський емірат Афганістан. Із застереженням, що США не визнають його як держави, але все ж. Ісламський емірат Афганістан де-факто існувала з 1996 по 2001 рік — це період, коли таліби утримували владу в Кабулі. Його визнавали лише три держави: Пакистан (який вважається головним спонсором талібів), Саудівська Аравія і ОАЕ. Втім, таліби намагалися дати дорогу іншим ісламістам, і тому в Кабулі працювало посольство такий же невизнаної Чеченської республіки Ічкерія.
До речі, навіть ослаблена Росія, підписуючи з Асланом Масхадовим Хасавюртовские угоди, уникла відверто образливих для себе формулювань. Чечня у них іменуються не «Ічкерією», яку не визнає Росія, а Чеченської Республікою — офіційно існуючим політичним суб’єктом.
При цьому союзник США — кабульское уряд — в угоді США з талібами не згадується навіть у завуальованому вигляді. Межафганские переговори повинен вести Ісламський емірат Афганістан з одного боку, і невизначена переговорна команда — з іншого. Тому що президент Афганістану Ашраф Гані для талібів не президент, а просто шанована людина з багатого роду Ахмадзай. Дати в угоді, у свою чергу, дубльовані в відповідності з місячним і сонячним ісламським календарем — наприклад, 10 березня 2020 року — це 15 Раджаба 1441 року. Адже таліби запросто можуть сказати, що не розуміють календар, що ведеться від Різдва Христового — як російські чиновники в потрібному випадку заявляють, що не розуміють абревіатуру РФ.
Історія знає достатньо прикладів, коли державі вдавалося вибудовувати конструктивні відносини з обома сторонами якогось конфлікту. Наприклад, Росія, Туреччина і низка інших країн мають дипломатичні стосунки і з Ізраїлем, і з Палестиною, яка претендує на частину його території. Але спроба США примирити Афганістан — це інше. Вони підписали з документом зі сторонами, кожна з яких вважає себе законним урядом не якійсь території, а Афганістану, а до опонента ставиться з презирством — як до озброєних бойовиків, яких спонсорують з-за кордону. «Талібан», на думку Кабула, — маріонетка Пакистану, Кабул, на думку талібів, — маріонетка США.
«Талібан», на думку Кабула, — маріонетка Пакистану, Кабул, на думку талібів, — маріонетка США
Щоб ці сторони могли написати конституцію «прекрасного майбутнього Афганістану» їм варто було б задати чимало ввідних. Але жоден з документів Вашингтона цього не передбачає. «Ісламський уряд Афганістану після врегулювання» (post-settlement Afghan Islamic government) — ось як описується в ньому майбутнє країни. В тому, що при взаємній інтеграції ісламської республіки і ісламського емірату вийде щось ісламська, ніхто і не сумнівався. Але зрозуміліше від цього не стає.
Які демократичні процедури будуть діяти при цьому уряді? Чи буде в ньому дотримуватися принцип поділу влади і забезпечено їх змінюваність по закінченню терміну повноважень? Чи буде цей уряд визнавати базові права людини взагалі і жінок зокрема? Нарешті, буде новий Афганістан правонаступником старого? Відповіді на ці питання залишені самим сторонам, які поки не можуть домовитися навіть про те, як один одного називати, і ніколи не сиділи за столом переговорів.
Незважаючи на зовнішню конкретність і чіткість підписаної угоди, до його дотримання всі будуть ставитися філософськи. Наприклад, вже зараз зрозуміло, що 10 березня ніякі переговори не почнуться. Якби це було інакше, ми б уже знали майданчик (імовірно, Норвегія та Німеччина), а делегати збиралися в дорогу. Але Кабул ще навіть не затвердила членів делегації.
Це дійсно складне питання: склад повинен відображати розклад сил всередині країни, а після оголошення результатів президентських виборів (явка, до речі, склала всього 20% — таліби обіцяли підривати виборчі дільниці і відрізати проголосували пальці), опонент президента Гані — Абдулла Абдулла продовжує заявляти про свою перемогу і збирається провести паралельну організацію. Це нормальний інструмент афганської політики: вимагаючи неможливого і рухаючись напролом, можна виторгувати собі максимум поступок — наприклад, посаду в уряді. А політик, який визнав свою поразку, за місцевими мірками, нічого не коштує, і домовлятися з ним немає сенсу. Переговори Ашрафа Гані і Абдулли Абдулли вже почалися і ведуться, зрозуміло, з оглядкою на Вашингтон — адже саме він буде негласним куратором межафганских переговорів.
Аналогічне затягування, судячи з усього, буде і з головними пунктами переговорів — виведенням іноземних військ за 14 місяців і розривом зв’язків між «Талібаном» та іншими терористичними організаціями. Якась частина солдатів може, й повернеться додому, і президент Дональд Трамп напевно використає цю подію у своїй передвиборчій агітації. Адже він багато говорив про те, що американські хлопці не повинні помирати за безперспективні «срані дірки» (shitholes), серед яких, як не гірко визнавати, залишається Афганістан.
За словами Трампа, американські хлопці не повинні помирати за такі «срані дірки» (shitholes), як Афганістан
Але найцікавіше, напевно, почнеться вже після 3 листопада — тобто президентських виборів у США. Тоді дотримання зобов’язань перед талібами буде залежати вже від нового президента. І не факт, що він не перегляне своє ставлення до документу, навіть якщо це буде той самий Дональд Трамп, але вже без завдання отримати голоси солдатів і їхніх матерів.
Автор — кореспондент відділу зовнішньої політики, «Коммерсантъ»