Революційні збройні сили Колумбії (іспанська абревіатура FARC – ФАРК) було засновано в 1964 році як бойове крило Комуністичної партії Колумбії.
Марксистську угруповання раніше підтримував Радянський Союз, а також Куба, звідки вона бере свої корені. FARC також співпрацювала з торговцями зброєю по всьому світу. Саме за спробу продати зброю бойовикам FARC в американській в’язниці відбуває 25-річний термін росіянин Віктор Бут (свою провину він не визнає). FARC визнана терористичним угрупуванням у багатьох країнах світу, в тому числі в США — в недавньому минулому повстанці-марксисти регулярно влаштовували вибухи по всій Колумбії аж до столиці Боготи та захоплювали в заручники чиновників, а також часто вступали у відкриті бої з поліцією і армією.
Засновник організації та її беззмінний лідер протягом більше сорока років Мануель Маруланда до цього був найближчим сподвижником лідера колумбійського комуністичного руху Чарро Негро. Разом з Негро Маруланда працював над підготовкою мирної угоди з урядом і іншими політичними силами Колумбія – країна була роздерта гострими протиріччями вже тоді. Однак в 1960 році Негро був убитий, як підозрюють, за наказом уряду. Це подія переконало Маруланду, що мирний діалог з буржуазною владою неможливий і домогтися політичних змін можна тільки шляхом збройної боротьби.
З таким прицілом і була створена ФАРК, яка протягом майже двадцяти років вела партизанську війну проти урядових військ і поліції. Однак у 1980-ті роки Маруланде стало очевидно, що без відповідного фінансування продовження боротьби неможливо. Джерело ж фінансування був знайдений швидко – це була участь у наркобізнесі і викрадення людей з подальшим викупом. З-за цього відбувся офіційний розрив Компартії Колумбії і ФАРК, однак комуністи досі не виступають з публічними засудженнями діяльності своїх колишніх соратників. Також цікавим штрихом історії ФАРК є те, що як мінімум третина членів цієї організації становлять жінки.
П’ять мільйонів постраждалих
При цьому керівництво ФАРК завжди офіційно заперечувало і заперечує свою безпосередню участь в наркоторгівлі. Втім, це не більше ніж формальність. Чисельність самої організації в даний час точно встановити неможливо, оцінки коливаються від 8 до 20 тисяч учасників. При цьому відомо, що в період свого найвищого впливу в 1990-ті роки чисельність ФАРК становила не менше 18 тисяч бойовиків, а свої операції Революційні збройні сили проводили приблизно на 40% території країни. За оцінками експертів, за майже п’ятдесят років існування даної організації від її дій постраждали 5 мільйонів осіб, з яких 600 тисяч людей загинули. Завдяки тому, що викрадення людей є одним з основних видів доходу ФАРК, їй приписують не менше 75% всіх викрадень, що здійснюються в Колумбії.
У вересні 2008 року повстанці FARC вчинили резонансний напад на місто Калі. Чотири людини загинули і 26 отримали поранення.
При цьому багато опозиційні колумбійські ЗМІ заявляють про те, що значна частина викрадень, приписуваних Революційним збройним силам, здійснюється урядом або праворадикальними угрупованнями, які вирішують свої завдання або які прагнуть дискредитувати ФАРК. Тим не менш, величезна кількість жертв, викликане діями ФАРК, безперечно, нехай і по-справжньому гучних масштабних терактів не так багато. Один з них-це вибух 1998 року в місті Міту, який забрав життя 140 осіб.
В кінці 2000-х років для Революційних збройних сил Колумбії настав явна криза. По-перше, помер Мануель Маруланда, незаперечний авторитет для своїх послідовників. Після нього в керівництві організації колишнього монолітної єдності вже не спостерігається. По-друге, ФАРК понесла серйозні втрати у боротьбі з супротивниками – активізували свої спецоперації і влада Колумбії, і спецслужби США, які прагнуть скоротити приплив кокаїну в свою країну. По-третє, революціонери користуються все меншою підтримкою населення: численні жертви в результаті терактів і каральних операцій, безперервні викрадення, загальна нестабільність і атмосфера страху – все це, за що багато в чому відповідальні Революційні збройні сили, вже набридло простим людям, які хочуть стабільності. У підсумку В 2012 році було досягнуто згоди про початок переговорів про припинення бойових дій та врегулювання ситуації.
Заручники ФАРК: жертви оголошеної неофіційною війни
З’явившись на військово-політичній карті Латинської Америки до середини 1960-х, ФАРК менш ніж через два десятиліття прийшли до необхідності вишукувати кошти на свою боротьбу. Вихід був знайдений – викрадення заручників.
Насправді викрадення людей це лише одна зі статей поповнення бюджету ФАРК. У 1982 році Мануель Маруланда, засновник і лідер революційних збройних сил, виступив з ініціативою про використання непопулярних, але вимушених заходів, без яких подальше ведення боротьби за революції в Колумбію уявлялося неможливим. Цими заходами були викрадення людей для їх подальшого звільнення за викуп, збір «податку» з усіх видів діяльності населення на тих територіях, які контролюються ФАРК, участь у наркобізнесі. Авторитет Маруланди був настільки високий, що рішення було прийнято, однак, зважаючи на невдоволення такими способами з боку інших членів керівництва організації, був прийнятий компромісний варіант. Вважалося, що використання таких джерел фінансування буде тимчасовим, терміном на рік, щоб потім оцінити ситуацію.
Через рік виявилося, що, по-перше, ФАРК в активних діях по стягування «податків», впровадження в наркобізнес і викрадення заручників зайшла так далеко, що назад шляху немає; по-друге, альтернативних способів отримання засобів до існування у організації немає. Так тимчасові заходи стали постійними і тривають ось уже тридцять років. Захоплення заручників став одним з найбільш одіозних складових діяльності ФАРК, завдяки якому на початку XXI століття вона була офіційно визнана міжнародним співтовариством терористичною організацією. Спочатку викрадення носили переважно діловий характер. Проте з середини 1990-х років Революційні збройні сили почали викрадати поліцейських, військових і політиків для обміну на своїх заарештованих побратимів, а іноземних громадян, крім викупу, ще й для здійснення політичних акцій. Так, в 1999 році були страчені троє американців, яких бойовики звинуватили в роботі на ЦРУ. Викрадення у 2002 році кандидата в президенти Колумбії Інгрід Бетанкур завершилося через шість років її звільненням при неясних обставинах.
Вітер змін?
Через ускладнення власного положення до початку другого десятиліття нового століття ФАРК змушена все більше замислюватися про зміну своєї тактики. І насамперед це стосується питання про захоплення заручників і про долю тих, хто вже кілька років перебуває в полоні на секретних базах організації в горах і джунглях Колумбії. Так, в кінці листопада 2011 року були вбиті четверо заручників, колишніх співробітників колумбійських служб безпеки, які перебували в ув’язненні кілька років – бойовики стратили їх, коли зрозуміли, що їхня база розкрита і до неї наближаються урядові війська.
У листопаді 2011 року спецслужбами був убитий глава Революційних збройних сил Альфонсо Кано. Після страти заручників в Колумбії почалась хвиля протестів проти діяльності ФАРК. У цій ситуації в лютому 2012 року керівництво угруповання оголосило, що готове звільнити останніх десять «політичних в’язнів», якими воно вважає захоплених ними в заручники членів колумбійських служб безпеки, військовослужбовців і поліцейських. Ці люди утримувалися в полоні близько дванадцяти років. Більш того, представники КОЛУМБІЇ заявили, що організація з 14 березня 2012 року відмовляється від викрадення людей як засобу політичної боротьби і як джерела фінансування (тобто заради викупу). 3 квітня були звільнені ті самі 10 заручників. З цього приводу президент Колумбії заявив, що вітає цей крок Революційних збройних сил. При цьому представники громадськості не довіряють заявам ФАРК, ніби це були їхні останні заручники, вважаючи, що в руках угруповання знаходяться ще кілька сотень людей. Тим не менше, цього «жесту доброї волі» виявилося достатньо, щоб почався процес підготовки переговорів між урядом і ФАРК про припинення насильства і бойових дій.
26 вересня 2016 в колумбійському місті Картагена президент країни Хуан Мануель Сантос підписав мирний договір і потиснув руку лідерові повстанців «Революційних збройних сил Колумбії» (FARC) Родріго Лондоно, відомому під кличкою «команданте Тимошенко» (на честь радянського маршала часів Другої світової).
2 лютого 2016 року пройшов референдум, який повинен був ратифікувати мирну угоду, досягнуте між урядом Колумбії та повстанської угрупуванням ФАРК. Однак він провалився. Різниця між які проголосували за і проти ратифікації вийшла в підсумку порівняно невеликий: 60 тис. осіб. Брали участь у референдумі близько 13 млн громадян Колумбії 48,7 млн. 50,24% висловилися проти перемир’я.
Глава колишніх партизанів Родріго Лондоньо, заявив, що колумбійці можуть розраховувати на закінчення війни — FARC буде дотримуватись договору про перемир’я, незважаючи на результати референдуму.
Джерела:
http://www.chuchotezvous.ru/social-disasters/572.html
https://meduza.io/feature/2016/09/27/vse-v-belom
https://pronedra.ru/globalpolitics/2016/10/03/kolumbiya-farc-referendum/