Левашовская пустка — секретний полігон НКВС під Санкт-Петербургом, де у роки репресій було поховано близько 47 тис. чоловік. В 1989 р. цей полігон був розсекречений, і йому надано статус меморіального комплексу пам’яті репресованим.
Історія таємного могильника НКВС, розташованого неподалік від селища Левашово, почалася в 1937 р. — у рік 20-річного ювілею Жовтневої революції і органів ВЧК–ОГПУ–НКВД, рік оголошених вільних виборів у Верховну раду СРСР за новою, сталінської конституції.
2 липня 1937 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про проведення широкомасштабної операції по репресуванню колишніх куркулів, активних антирадянських елементів і кримінальників». 31 липня 1937 р. начальник Управління НКВС по Ленінграда і Ленінградської області Л. М. Заковський отримав з Москви екземпляр секретного оперативного наказу № 00447 наркома внутрішніх справ М. В. Єжова про негайний початок операції. За планом, затвердженим у наказі для Ленінградської області, «трійка» у складі начальника УНКВС, прокурора області та другого секретаря обкому ВКП(б) мала починаючи з 5 серпня протягом чотирьох місяців засудити «по першій категорії» — до розстрілу — 4 тис. чоловік, а «другої категорії» — до ув’язнення в табори і в’язниці — 10 тис. осіб.
Одночасно в країні розгорнулася масова операція проти «шпигунів і диверсантів». Так звані «німецький», «польський» і «харбінський» секретні оперативні накази НКВС наказували складання розстрільних списків «шпигунів» на місцях для подальшого затвердження московської «двійкою» — Комісією НКВС і Прокуратури СРСР.
Був введений в дію наказ НКВС про репрессировании «дружин зрадників Батьківщини» та їх дітей. Окремий план на розстріли вступив у Ленінград для Соловецької тюрми. Почалася «ежовщина» 1937-1938 рр.
До складу Ленінградської області входили тоді також території нинішніх Мурманської, Новгородської, Псковської і частині Вологодської областей. Тут і розгорталися операції Ленінградського управління НКВС під керівництвом заступника начальника Управління Ст. Н. Гаріна.
Заарештовували за анкетними даними: за політичне минуле, за соціальне походження, за національною ознакою… Заарештовували за доносами. Заарештовували на підставі підроблених протоколів допитів. Бузувірські тортури стали нормою слідства. Всі плани на арешти і вироки до грудня 1937 р. були виконані і перевиконані. В області відбулися показові процеси над «ворогами народу». У 1938 р. терор продовжився з новою силою.
Кари за вироками Особливої трійки УНКВД ЛО, Комісії НКВС і Прокуратури СРСР, військових трибуналів, Військової колегії Верховного суду СРСР і спецколлегии Леноблсуда були незрівнянні за масштабом з політичним терором попередніх років Радянської влади. Згідно з дослідженнями, в 1937 р. в Ленінграді таємно розстріляні 19 350 громадян; у 1938 р., згідно з офіційними даними, 20 769 громадян. Серед них відомі вчені: японисты Н. А. Невський і Д. П. Жуков, візантиніст Ст. Н. Бенешевич, фізик-теоретик М. П. Бронштейн, поети Микола Олейников і Борис Корнілов, релігійний філософ о. Павло Флоренський… А також — робітники і селяни, вчителі та студенти, священики, лікарі, військові, залізничники, директори заводів і двірники… Всі були зараховані у «вороги народу».
Приречених на розстріл привозили в Ленінград, де вироки приводили у виконання співробітники комендатури УНКВС ЛО. Однак розстрілювали і в інших містах області (Новгороді, Боровичах, Пскові, Лодейном Поле, Білозерську), і в таборах. В’язнів Соловецької тюрми розстріляли, судячи за збереженими документами, в урочищі Сандармох поблизу Медвежегорська, в Ленінграді і Соловках.
Мабуть, ще до початку масових операцій було зрозуміло, що для поховання небувалого кількості страчених буде потрібно новий могильник під Ленінградом. (За збереженими свідченнями, місцями поховань розстріляних у роки радянської влади служили також ділянки Ржевського артилерійського полігону біля селищ Старе Ковалеве, Бернгардовка і Токсово і міські кладовища Петрограда-Ленінграда.) Для цієї мети Управлінням НКВС влітку 1937 року став використовуватися обнесений глухим парканом і суворо охоронявся мелколесный ділянку Парголовской дачі Парголовского лісгоспу поблизу селища Левашово. У лютому 1938 р. ділянку було остаточно передано Управлінню НКВС.
Імовірно тіла страчених возили в Левашово на автомашинах з серпня 1937 по 1954 рік. За офіційними даними, в ці роки в Ленінграді розстріляний 46 771 осіб, з них 40 485 — за політичними звинуваченнями. Одними з останніх були жертви «Ленінградського справи».
За деякими свідченнями, постріли чулися і за парканом Левашовского кладовища. (У січні 1990 р. списки громадян, розстріляних у Ленінграді, почала публікувати газета «Вечірній Ленінград». У 1995-2002 рр. Російської національної (Публічної) бібліотекою видано п’ять з дванадцяти томів Книги пам’яті «Ленінградський мартиролог, 1937-1938». В Центрі «Повернуті імена» при РНБ створено також електронна Книга пам’яті про репресованих.)
У послесталинское час в Ленінградському управлінні держбезпеки була створена так звана “Схема “Дачі” з термінами і кількістю поховань” (на ній позначені місця поховання 19 450 осіб). Схема носить приблизний, умовний характер і вимагає додаткового дослідження.
Кладовище залишалося засекреченим до 1989 р. і містилося Ленінградським управлінням держбезпеки практично в первинному вигляді. Збереглися вартове будинок, сараї; на землі — колії, пробиті і накатані автомобілями. Правда, за півстоліття на цьому місці піднявся високий ліс, а проседавшие братські могили охоронці час від часу підсипали привізним морським піском. Паркан і в’їзні ворота оновили в 1975-1976 рр.
5 січня 1989 р. Політбюро ЦК КПРС прийняв постанову «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років». Тепер, через півстоліття після «єжовщини», громадян, репресованих позасудовими «двійками» і «трійками», слід було реабілітувати, а місця поховань розстріляних — привести в порядок. До весни 1989 р. керівник групи «Пошук» Ленінградського товариства «Меморіал» В. Т. Муравському були відомі свідчення про існування Левашовского і декількох інших подібних місць. Тієї ж весни Управління КДБ по Ленінграда і Ленінградської області, провівши спеціальний пошук у власному архіві і закритих фондах інших міських архівів, повідомило, що документальні дані про наявність інших місць не виявлено. 18 липня 1989 року рішенням Виконкому Ленгорсовета № 544 Левашовское поховання було визнано меморіальним кладовищем і незабаром в перших публікаціях преси, стало згадуватися як «Левашовская пустку».
У 1989-1990 рр. територія кладовища була обстежена Трестом геодезичних робіт та інженерних вишукувань (ГРИИ) і робочою групою Всеросійського науково-дослідного геологічного інституту для виявлення меж могильних ям. Трестом ГРИИ була проведена зйомка місцевості і в декількох місцях пробурені свердловини, підтвердили припущення про поховання в центральній і північній частинах кладовища.
У травні 1990 р. Левашовское меморіальне кладовище було передано міській владі.