«…Чую, як навалюються трупи розстріляних в’язнів. Один накрив мою голову животом. Кров потекла на моє обличчя. Непосильний тягар все збільшується. Подумав: «Якщо куля не влучила, то трупи задушать…
Боже! Що вони роблять? Іроди? Розстрілюють, рвуть гранатами. Хто б міг подумати! Варвари, душогуби! Світ такого не бачив, не чув… Люди рятуйтеся, хто як може!» На західному подвір’ї хвилин 10-15 клекотіло, як десь у розжареному котлі. Торохтіли кулемети, рвались гранати.
Останки розстріляних, знайдені в червні 2017 року
Тим часом на східному подвір’ї група в’язнів, приблизно 40-45 чоловік, кинулась до дерев’яної брами, що хотіла повалити, але по біжучим застрочив кулемет. Двір устилался трупами, запливав гарячо-червоною кров’ю. Далі невідь звідки посипались кулі на нас.
Бачу, як до східного муру, яка була довгою, спритні хлопці ставлять дошки, що тут валялися із розбитої кошари, і за тим дощок піднімаються на мур, пролазять через четырехрядную колючий дріт і перестрибують на той бік, на волю. Багатьом з них вдалося перепливти Стир і зникнути з очей катів.
Я теж підбігаю до муру, піднімаюсь по дошці вслід за якимсь юнаком, але його скошує куля і він мертвий падає на мене. Ми обидва летимо вниз. В цей час енкаведисти зорієнтувалися в ситуації, і увесь вогонь скерували по втікачам. Я ще встиг піднятися, відбігти кілька кроків з нахиленою вниз від свистячих куль головою. Впав. Притих.
Моя ліва рука була так придавлена, що потім я ще довго лікував її. Кати увесь час стріляли по людях, які бігали туди-сюди, наче загнані олені, збиваючи з ніг один одного, рятуючись від смерті. Поранені благали добити їх. Хтось милостиво просив Бога прощення і Царства Небесного, а хтось безперестанку закликав до помсти. Помсти катам, вбивцям, варварам…»
Ці моторошні спогади про розстріл у Луцькій тюрмі написав Микола Куделя, який дивом уцілів. Він вважав своїм обов’язком скласти мартиролог загиблих і належним увічнити їх пам’ять. Чим і займався протягом усього життя. Завдяки йому на її стінах колишньої Луцької тюрми з’явилися іменні меморіальні дошки.
Таблички з іменами жертв на ймовірному місці поховання
З початку 1940-го року на Волині розпочалися масові депортації, арешти, вбивства. До Луцька звозили «неугодних» з усіх куточків Волині. Проходили повальні арешти серед суспільно активної молоді, зокрема серед осіб, які згідно з наказом командування НКВС СРСР від 11 жовтня 1939 р. «Про введення єдиної системи обліку антирадянських елементів, виявлених агентурною розвідкою» підлягали спецрегистрации.
До «ворогів радянського ладу» належали всі колишні члени діючих в часи панування Польщі легальних партій, національних, релігійних і молодіжних організацій, раніше засуджені радянською владою. А також члени сімей розстріляних більшовиками «контрреволюціонерів» і громадяни, що мали родичів за кордоном, та інші.
Функціонування тюрем визначався наказами НКВС СРСР від 11 грудня 1939 р. та НКВС УРСР від 25 грудня 1939 р. «Про оголошення штатів загальних в’язниць НКВС СРСР». Зокрема, станом на квітень 1941 р. в СРСР було 62 в’язниці, з них 26 в’язниць у Західній Україні.
Монастир Різдва Христового у будівлі колишньої в’язниці НКВС
Архівні документи свідчать, що станом на 10 червня 1941 року у Луцькій в’язниці утримувалося 2117 ув’язнених. Серед них — патріотично налаштована молодь, активісти Організації українських націоналістів, священнослужителі, представники наукової та творчої інтелігенції. Усіх їх планувалося евакуювати у Вологду та Астрахань. Для цього виділялося 75 вагонів.
22 червня приблизно о 14.00 Луцька тюрма була піддана бомбардуванню з німецьких літаків. Після закінчення бомбардування в’язні вчинили бунт. Але втекти вдалося лише одиницям. Навздогін утікачам були вислані наряди НКВС, які розстрілювали їх на місці або повертали до тюрми.
Сержант держбезпеки Стан та інші працівники НКВС у доповідних записках начальника тюремного відділення управління НКВД по Волинській області відзначали, що 23 червня 1941 року в зв’язку з бойовими діями на території Луцька з-під варти було звільнено малолітки, «указники» та засуджених за малозначні злочини, всього 84 особи; інші ув’язнені чисельністю до 2000 осіб були розстріляні на території Луцької тюрми.
Це чорне діло робила оперативна група працівників УНКВС по Волинській області під керівництвом капітана держбезпеки Розова, особовий склад 233-го конвойного полку військ НКВС, керівний склад і наглядачі в’язниці.
Розстріли були здійснені на підставі директиви народного комісара Держбезпеки СРСР Меркулова № 2445-М від 23 червня 1941 року, згідно з якою на осіб, що утримувалися в тюрмах західних областей України, складалися списки, за якими вони підлягали розстрілу за місцем їх змісту в зв’язку з початком війни з Німеччиною.
Розстрілювалися не тільки особи, щодо яких були винесені вироки про вищу міру покарання, але і засуджені до позбавлення волі, та ті, стосовно яких тільки розпочалося слідство.
Всю ніч і до самого ранку 23 червня, поки німці не увійшли в місто, в Луцькій тюрмі розстрілювали арештантів, поспіхом прибирали їхні тіла.
«Ми негайно приступили до збирання трупів. Всі трупи 70 з гаком засуджених до ВМН (вищої міри покарання — розстрілу — „А“) і близько 800 підслідних нами закопані і місце на місцях знаходження трупів полито гасом і випалено, а після цього всі ці місця посипані вапном…», — з рапорту сержанта Стану начальству.
Лист начальника адміністративного відділу обласної управи Е. Тиравского про проведення 24 серпня 1941 року, в день панахиди за жертвами більшовиків
Земля і стіни тюрми були просякнуті кров’ю. У Луцькій тюрмі розстріляли понад 2000 жителів сорока міст і сіл Волині. У в’язниці залишалося ще 625 живих людей.
У 1939 році, відступаючи перед гітлерівськими нацистами, поляки просто залишили в’язниці такими, якими вони були, в результаті чого багато хто з політв’язнів того часу змогли врятуватися. Відступаюча у 1941 році радянська влада знищувала своїх в’язнів у Луцьку, Тернополі, Львові, Добромилі, Самборі, Дрогобичі, Станіславі (Івано-Франківськ), Дубно, Ковелі — у 35 містах, що становить понад 20 тисяч осіб розстріляних.
Пам’ять і застереження
Колишній в’язень Луцької тюрми Іван Гедз згадує, що прийшовши в Луцьк, німці від побаченого остовпіли:
«Німці відразу нічого не чіпали, зате багато фотографували. Через годину привели католицького священика, який відправив службу за вбитими. Викопали яму під стіною і скинули туди тіла. Свої вбили, а вороги ховали… Тих в’язнів, кому вдалося вижити, німці не затримували ».
За кілька днів, коли позиції німців у Луцьку зміцнилися, вони дозволили пройти до кривавих тюремним ямах.
«Від Троїцького собору люди, чиїх родичів розстріляли, з більш ніж 70 священиками пройшли процесією до в’язниці. Там відправили панахиду і поклали вінки», — розповідає лучанка Надія Клищук.
Була створена комісія, яка в липні 1941 року з допомогою громадськості Волині зробила насип над могилами, обклала їх дерном, встановила дубові хрести-фігури, обгородила низенького огорожею, встановила таблички з написами, де зазначалася кількість похованих в’язнів — відповідно 1200, 800, 300, 1800.
Монастир Різдва Христового у будівлі колишньої в’язниці НКВС
З ініціативи комісії в останню неділю серпня 1941 відбулися офіційний похорон, покладання вінків і вчинення панахиди. Це була остання панахида на цьому місці до 1991 року, коли з ініціативи громадськості в трьох місцях, де були поховані в’язні, встановили пам’ятні знаки та меморіальні дошки.
Внучка розстріляного на території Луцької тюрми Франца Щербінського, Тетяна Пономарьова знає трагедію своєї родини зі слів бабусі. Уродженець польського Радома, Франц Щербінський після приходу радянської влади залишився на Волині працювати зв’язківцем. Родина виховувала 5-річну доньку, коли чоловіка заарештували за вигаданим звинуваченням.
«Мамі тоді було 5 рочків. Дідуся заарештували вночі, в 40-му році, не пояснюючи нічого, і бабуся довго шукала, де дідусь зник. Потім він знайшовся в тій тюрмі. До останнього чекав суду і був впевнений, що він ні в чому не винен. Вийшовши із залу суду, – по обличчю котилися сльози, і кричав бабусі: скажи дітям, що я ні в чому не винен! Мама хотіла передати йому булочку, бо він був украй виснажений, випали зуби. А наглядач вдарив маму ногою, і вона скотилася з другого поверху залізній драбині. Коли мама з бабусею на третій день після розстрілу прийшли сюди – бабуся побачила руку, вирвану з жилами, і впізнала по гудзиках руку свого чоловіка. Вона зомліла.», – розповідає онука загиблого Тетяна Пономарьова.
Після визволення Луцька в 1944 році тюрма знову використовувалася радянською владою за призначенням аж до 1958 року. Микола Куделя у своїй книзі посилається на розповідь В. Мануйлика, який в 1944 році був в’язнем Луцької тюрми, бачив ці могили і був свідком того, як за наказом енкаведистів на чотирьох могилах хрести-фігури були зрізані, а могили зрівняні з землею і заасфальтовані.
Після переобладнання у приміщенні Луцької тюрми до 1998-го розміщувалося музичне училище. Коли музучилищі перейшло в іншу будівлю, це залишилося порожнім. 25 вересня 2001 року на цьому місці засновано монастир Різдва Христового. Для облаштування церкви виділили три невеликі кімнати, а перша літургія відбулася 18 грудня 2001 року.
Восени 2009 року на території Луцької тюрми розпочалися эксгумационные роботи щодо виявлення останків в’язнів, розстріляних 22-23 червня 1941 року, які здійснювало комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля».
Проведенню ексгумації передували тривалі дослідження, пошукові заходи, збір свідчень очевидців тих подій. Начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради, який був одним з ініціаторів розкопок, Сергій Годлевський зазначив:
«У ході розслідування фахівці опрацювали книгу спогадів колишнього в’язня Миколи Куделі» Під мурами Луцької тюрми«, звіт про археологічне дослідження під керівництвом Святослава Терського, яке провели ще у 1991 році. Також організували приїзд свідка тих трагічних подій Григорія Покотила, який дав свідчення у прокуратурі Луцька, вивчили архівні документи.
Нині відомо про чотири масові могили на території Луцької тюрми та численні поодинокі поховання. Окремі відомості нам надала обласна прокуратура, адже в липні 1989 року там порушили за заявами громадян кримінальну справу за фактом розстрілу в’язнів Луцької тюрми.
Серед інших «речових доказів» справи — фотографія, що зображує мітинг на подвір’ї тюрми у червні 1941 року, під час якого там був поставлений хрест».
Одна з могил, про яку знали лучани, виявилася порожньою, розповідає С. Годлевський. Ходили чутки, що в 50-60-х роках, коли вже тюрма не діяла, там стояла автоколона і об’єкт був закритий. Ночами працювали бульдозери і ніби вивозили на звалище.
Так само було виявлено масове поховання загальним числом 281 чоловік. Експертиза підтвердила, що останки належать радянським військовополоненим, які перебували в нацистському концтаборі в Луцьку та загиблим на початку 1942 року від виснаження і хвороб. 22 червня 2010 відбулося перепоховання цих тіл на Гнідавської гірки в Києві.
Авіаційна воронка із знайденими рештками 107 жертв червневого розстрілу 1941 року
У червні 2017 року розкопали братську могилу, але вже з останками жертв червневого розстрілу. Загиблі в основному молоді люди у віці до 30 років, в тому числі жінки. «Вдалося встановити, що це дійсно поховання у воронці від авіабомби, що в цій могилі поховані 107 осіб, складені дуже щільно, без усякої системи. У деяких останках в черепній коробці — кульові отвори на кістках ознаки смерті від поранення вогнепальною зброєю, в грунті над могилою було знайдено велику кількість гільз від гвинтівки системи Мосіна, кулемет системи Дегтярьова і револьвера системи «Наган», — розповів С. Годлевський.
Джерела:
http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/07/20/46167/
https://www.radiosvoboda.org/a/28660674.html
https://ru.tsn.ua/ukrayina/krovavyy-rasstrel-v-lucke-cherez-76-let-nashli-ostanki-bolee-100-zhertv-nkvd-883805.html
http://www.memory.gov.ua/news/enkavedisti-u-1941-rotsi-rozstrilyuvali-bezzbroinikh-politvyazniv-doslidnitsy