«В 16 годин 16 травня 1972 року радіостанція «Вільна Європа» з Мюнхена передала повідомлення: «Військово-транспортний літак Ан-26 морської авіації Балтфлоту три години тому впав на дитячий садок у Світлогорську (Калінінградська область). Серед загиблих — діти у віці до 6 років, вихователі та екіпаж літака, всього понад 30 осіб».
Фото загиблої групи дитсадка. Праворуч — вихователька Валентина Шабашова-Метелиця (загинула), ліворуч — завідуюча Галина Клюхина (в той день не було на роботі). Фото з особистого архіву
Оперативність німецької радіостанції пояснюється легко — на острові Борнхольм працювали Натовські станції радионаблюдения, які і перехопили переговори військових. А от радянські ЗМІ про подію мовчали.
16 травня 1972 року близько 12:30 літак Ан-24 263-го авіатранспортного полку Балтійського флоту відпрацьовував польоти на гранично малих висотах для тестування радіолокаційного обладнання. У той час почастішали незаконні перетину державного кордону СРСР легкомоторными літаками зі Швеції – вони летіли дуже низько і були непомітні для радянських радарів. Ан-24, заходячи з боку моря, по команді диспетчерів знижувався до малих висот і при черговому заході зачепив дерево. Після зіткнення з деревом пошкоджений літак пролетів близько 200 метрів і впав на будівлю дитячого садка в Світлогорську. У катастрофі загинули 33 людини: усі 8 членів екіпажу літака, 22 дитини і 3 співробітника дитячого садка.
Ан-24 злетів з Храброво о 12 годині 15 хвилин. Загальне керівництво польотом виконував оперативний черговий КП авіації підполковник Ваулев, він же дав і дозвіл на виконання завдання. Набравши висоту, літак вийшов на точку в районі Зеленоградска , «прив’язався» до неї і пішов до мису Таран. Потім зробив над морем розворот, щоб вийти на заданий пеленг. Над морем вже лежав щільний туман. Зіткнення літака з перешкодою сталося на 14 хвилині 48 секунді польоту. При цьому чорні ящики зафіксували: висотомір показував висоту 150 метрів над рівнем моря. Фактично ж від підніжжя обривистого берега до верхівки сосни не більше 85 метрів.
У справі є схема руйнування літака. Командиру не вистачило якихось часток секунди. Вийшовши з туману, він все зрозумів і потягнув рулі на себе. На жаль, Ан-24 – це не винищувач».
На схемі до сантиметрів зафіксовано падіння літака після зіткнення з сосни на морському березі.
Чому ж брехав висотомір? Виявляється, напередодні цього польоту у ВПС ВМФ було прийнято, як тепер зрозуміло, непродумане рішення замінити висотоміри з ІЛ-14 на АН-24. Проведені згодом експерименти показали, що висотомір, переставлений з Іл-14 на Ан-24, давав похибку до 60-70 метрів.
Одними з перших падаючий літак побачили нечисленні туристи, що опинилися в той день в парку, і школярі, у яких на міському стадіоні закінчувався урок фізкультури. В наступну мить будівля дитячого садка потряс жахливої сили удару. Втратив при падінні обидві площини і шасі, ополовіненний фюзеляж на високій швидкості протаранив другий поверх, поховавши під своїми уламками всіх. Авіаційне паливо, що спалахнуло від удару з новою силою, за лічені секунди поглинуло в своєму полум’ї все живе. Поруч з палаючими руїнами дитсадка на дорозі валявся кабіна літака. У ній, вчепившись у штурвал, сидів мертвий льотчик. Другий пілот лежав на дорозі. Вітер той збивав з нього полум’я, то роздував з новою силою. Майже одночасно до місця катастрофи прибули міліцейські наряди, пожежники, військовослужбовці сусідніх військових частин і моряки Балтфлоту.
За лічені хвилини було виставлено потрійне оточення. Озброєні солдати, міцно зчепившись за руки, ледве стримували нещасних матерів, які рвалися туди, де в страшному вогні загинули їхні діти. Дещо вдалося відтіснити їх на безпечну відстань. Уздовж дороги, на почорнілому від кіптяви газоні, військові розклали білі простирадла. Тут же рятувальники на них стали укладати витягнуті з-під руїн останки дітей. Багато хто, не витримуючи, закривали очі, відверталися. Хтось непритомнів.
На 24 години в курортному Світлогорську було введено надзвичайний стан. Жителям заборонили не тільки покидати місто, але й навіть виходити з будинків. Відключили електрику і телефони. Місто завмер, люди сиділи в темних квартирах, немов у притулках під час війни. З вечора на узбережжі чергували наряди міліції і дружинники: було побоювання, що хто-небудь з родичів загиблих вирішить втопитися. Роботи з розчищення завалів і пошуку тіл загиблих тривали до глибокої ночі. Залишки руїн, як потім з’ясується, вивозили на звалище на околиці міста. Ще довгий час в її околицях будуть знаходити обгорілі дитячі книжки та іграшки, деталі та предмети військової амуніції…
Як тільки остання навантажена машина залишила межі міста, місце, де ще напередодні стояв дитячий садок, розрівняли, обклавши дерном випалену землю. Щоб приховати від сторонніх очей сліди трагедії, було прийнято рішення розбити на тому місці велику клумбу.
— До ранку садка ніби й не було ніколи — на його місці розквітла клумба! — згадує Андрій Дмитрієв. — Багато батьків тоді очам своїм не повірили. Випалена земля зрізана, покладений дерен, доріжки, посипані битим червоною цеглою. Обламані та обгорілі дерева спиляні. І тільки різко пахло гасом. Запах тримався ще два тижні…
Працівники саду Тамара Янковська, Антоніна Романенко і випадково зайшла провідати в той день її подруга Юлія Ворона з важкими опіками були доставлені у військовий госпіталь. Крім родичів їх у лікарні щодня відвідували співробітники КДБ, готові на будь-яку допомогу в обмін на мовчання.
На жаль, Романенко померла швидко, не приходячи в свідомість, Янковська — через півроку, а Ворона вижила. Загиблих дітей і вихователів поховали у братській могилі на цвинтарі, недалеко від залізничної станції Світлогорськ-1. У день похорону було обмежено рух по автодорогах, що з’єднує обласний центр з Светлогорском.
Одночасно з цим були скасовані дизель-потяги, які перевозили пасажирів з Калінінграда в курортне містечко. Офіційна версія — терміновий ремонт під’їзних шляхів, неофіційна — мінімізація розголосу всіх обставин авіакатастрофи. У день похорону загиблих дітей на кладовищі в Світлогорську зібралися понад 7000 чоловік.
За фактом авіакатастрофи в Світлогорську кримінальної справи не порушували. Обмежилися лише наказом міністра оборони, згідно з яким з посад було знято близько 40 військових чинів. І вже тоді з’явилася основна версія: винні пілоти, в крові яких нібито був знайдений алкоголь. З цієї причини родичі загиблих дітей і персоналу дитячого садка заборонили ховати льотчиків на светлогорском кладовищі поруч із «жертвами». З тієї ж причини у храмі-каплиці в загальному списку загиблих в авіакатастрофі не знайшлося місця восьми прізвищами членів екіпажу.
В 1972 році не прийнято було широко висвітлювати подробиці аварій і катастроф, тим більше що сталися у військовому відомстві. До того ж місцева влада всерйоз побоювалися народних хвилювань і пішли на безпрецедентні заходи. Історія довгий час була засекречена, лише в 1990-е роки інформація про неї стала проникати в ЗМІ та публічне звинувачення з екіпажу, який сам став жертвою помилкових кабінетних рішень, було знято.
За матеріалами:
https://newizv.ru/news/society/01-04-2018/zasekrechennaya-tragediya-v-1972-godu-v-svetlogorske-samolet-upal-na-detskiy-sad
https://zen.yandex.ru/media/russianhistory/samaia-jutkaia-aviakatastrofa-v-sovetskom-soiuze-5a2647f8dcaf8ecd7ec4a6d5