На що завершився нещодавно 56-й Мюнхенській конференції з безпеки спалахнув гучний скандал навколо документа «Дванадцять кроків щодо посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні», який спочатку був видалений з сайту конференції, а вчора повернуто, але вже доповнений альтернативним думкою. Колишній заступник міністра закордонних справ Білорусії, а нині опозиціонер Андрій Санніков уважно стежив за ходом конференції і пояснює, з-за чого зміст документа викликало такий конфлікт і чому МЗС Росії вважає подію своєю дипломатичною перемогою.
Історія прямо детективна. На поверхні начебто все коректно: зібрали міжнародну команду експертів, включивши в неї і американців, і росіян, і європейців. Не забули і українців. Опублікований план був підписаний ні багато ні мало головою конференції Вольфгангом Ішингером і ще рядом експертів, які називають себе Групою лідерів з питань євроатлантичної безпеки (Euro-Atlantic Security Leadership Group — EASLG). Ініціативу представили як щиру турботу про світ. Як висловився той же голова Ішингер, «Україна повинна бути щаслива, що ми намагалися залучити росіян до дискусії»! Почувши жорстку критику, зняли матеріал, а на наступний день до вечора він знову з’явився на сайті в супроводі заяви організаторів конференції про їх і EASLG чистих помислах щодо врегулювання «збройного конфлікту». Там же розмістили і критику цього плану, написану, на мій погляд, більш авторитетними американськими експертами і політиками. Чим не демократія і не зацікавлена дискусія по суті питання?
Тільки от ніякої дискусії не було. «Лідери з питань безпеки» по суті виклали навіть не позицію Росії, а кремлівський план дій. Генеральний директор Російської ради з міжнародних справ (РСМД) Андрій Кортунов зізнався, що саме їх організація була одним з ініціаторів цього проекту. А тому читати подібні документи треба з поправкою на позицію Кремля. Так, у цьому плані є кілька загальних міркувань про «стійку архітектуру взаємної безпеки» і про «трагедію для всіх постраждалих від насильства», з якими можна погодитися всім сторонам. Але загальний посил і спрямованість, відверто кажучи, просто небезпечні для України.
“Лідери з питань безпеки” по суті виклали кремлівський план дій
Українські медіа швидко відреагували, ретельно розібрали всі 12 пунктів і назвали цей «мирний план» продовженням втручання у внутрішні справи України. А МЗС України заявив, що він «не відповідає офіційній позиції Української держави». Але тут справа навіть не в деталях, а в тій нахабства, з якої ці пропозиції були зроблені.
По-перше, у документі нічого не говориться про природу конфлікту. Його називають конфліктом «в Україні і навколо неї». Але укладачі плану ні словом не обмовилися про вторгнення російських військ на територію суверенної України – власне, про війну Росії проти України.
По-друге, цілком очевидно, що мета «плану врегулювання» – чергова спроба домогтися зняття західних санкцій з Росії в обмін на порожні обіцянки. На це непрозоро натякає крок №8: «Необхідно визначити процес, щоб краще визначити те, яким чином конкретні дії щодо реалізації Мінських угод можуть призвести до відповідних змін у санкційної політики».
По-третє, Крим у документі згадується лише один раз і то в преамбулі («політичне рішення має основоположне значення /…/ поліпшення перспективи конструктивного українсько-російського діалогу в більш широкому плані, в тому числі по Криму»). А далі ні один з дванадцяти кроків не передбачає жодних дій щодо незаконно анексованого півострова. Зрозуміло, що таку цинічну схему – України без Криму – запропонували російські укладачі цього документа. Але чому з ним погодилися західні та українські експерти? Невже не побачили в цьому відверта зрада і України, і кримських татар? Навіть план «групи Бойсто», недружній по відношенню до України, включав в себе проблему Криму. Цей план з 24 пунктів по досягненню миру в Україні був підготовлений в результаті таємних переговорів російських і американських експертів на острові Бойсто біля південного узбережжя Фінляндії в серпні 2014 року.
І, нарешті, по-четверте, вінець цього творіння – крок №12 – пропозицію про запуск нового (sic!) національного діалогу про ідентичність України з участю Росії. В якості сусідів, з якими Україна повинна посилити взаємодію» з цього питання ще згадуються Польща (ніби як натяк на Волинську різанину 1943 року) і Угорщина (відсилання до положення угорськомовних жителів заходу України). Але це явно незграбна спроба втягнути ці країни в кремлівські плани і підкреслити, що Україна не в змозі налагодити відносини з усіма найближчими сусідами. Тому суть цього останнього пункту в тому, що Росія дуже хоче визначити сама, ким і чим є Україна. Тут слід згадати, що ще в 2008 році на саміті НАТО в Бухаресті Путін у розмові з Бушем на закритому засіданні ради Росія-НАТО дав своє визначення ідентичності України: “Що таке Україна? Частина її територій — це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!”. А в Росії здавна повелося, що слова правителя – закон для всіх наук.
З урахуванням усіх цих міркувань вже не здається, що все було так, як це виглядає в першому наближенні: вивісили план, врахували критику, зняли з сайту, виставили знову з поясненням та альтернативною думкою. В епоху інформаційних воєн, дезінформації та постправды все це виглядає спланованою акцією. В самий пік уваги до Мюнхену з’являється кремлівський план по Україні. Він моментально привертає до себе міжнародну увагу, після чого його видаляють з сайту. Ніякого сенсу у видаленні документа не було, оскільки він собі спокійно висів на інших платформах, насамперед на сайті його укладачів – Російської ради з міжнародних справ.
На мій погляд, зняття цього документу з сайту Мюнхенській конференції тільки підігріло до нього увагу. З’явилося разом з ним на наступний день альтернативну думку у вигляді колективного листа шановних експертів під егідою Атлантичної ради зразок критикує запропонований план по суті, але в той же час зазначає розумність деяких положень, які, мовляв, при сумлінному виконанні могли б сприяти виникненню довіри і полегшення страждань людей в окупованих районах Донбасу та біля них.
Загалом, саме така реакція і потрібна була організаторам вкидання. Головне, що обговорення плану вже почалося. Глава РСМД Андрій Кортунов зізнався, що у своїх міркуваннях Рада виходив з того, що реально можливо зробити сьогодні – читай «виходячи з нашого переконання, що Крим вже російський». Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що Росія все міжнародні дискусії і переговори по Україні буде вести, дотримуючись саме цього плану.
Організатори вкидання домоглися свого: обговорення плану почалося
Мене зовсім не здивував той факт, що цей план був запущений саме на майданчику Мюнхенської конференції. Її організатори вже давно не приховують своїх симпатій до Кремля та іншим диктатурам на пострадянському просторі. Ось і цього разу вони вміло потрафили Москві. Крім власне «українського плану» в рамках конференції вони навіть влаштували «Примаковские читання», надавши новому-старому російському міністру закордонних справ Лаврову додаткову трибуну для зовнішньополітичної пропаганди.
Міністр Лавров на конференції був напрочуд благодушним, закликав дружити, не сваритися, запевняв у милостивому миролюбство, що виходить від Москви. Він пожартував про те, що Москва зацікавлена в сильному Євросоюзі, збрехав про те, що БРІКС переміг «велику сімку» за обсягом ВВП, тільки злегка розкритикував Україну за Керченську протоку. І взагалі, судячи з усього, головним заходом для російської делегації була участь спільно з міністром закордонних справ Німеччини Хайко Маасом у зустрічі з представниками бізнес-кіл Росії та Німеччини. Схоже, що Кремль не сумнівається, що санкції скоро знімуть згідно представленому «мирного плану», і тоді Росія і Німеччина зможуть знову зайнятися спільними взаємовигідними проектами.
Лавров у Мюнхені запевняв в милостивому миролюбство, що виходить від Москви
В цілому, в Мюнхені все складалося на користь Москви. Навіть критика президента Франції Емманюель Макрона, який вперше був присутній на цій конференції, як завжди, виявилася не такою вже страшною для Кремля. Макрон визнав, що Росія буде продовжувати пакостити всім навколо, але, тим не менш, з нею треба дружити. Цю дуже витончену французьку конструкцію тут же оцінив і схвалив міністр Лавров, похваливши «прагматизм» Макрона.
Загалом, Мюнхенська конференція стала черговим успіхом на ниві «реалполітік», що вкрай небезпечно для України, як показала історія з «планом врегулювання», але, якщо вдуматися, ще більш небезпечно для самої Європи. Так що незграбне і погано перекладається слово «westlessness» (можна розшифрувати як «зниження ролі Заходу в світі», в офіційному перекладі – «беззападность»), що стало темою цієї конференції, цілком себе виправдало. Якщо організатори хотіли продемонструвати цю саму «беззападность», то це їм блискуче вдалося. Західні учасники поговорили про загрози вільним світу з боку Росії, Китаю та інших авторитарних режимів, самі себе покритикували за відсутність чітких стратегій протистояння цим загрозам і роз’їхалися, залишивши відчуття ще більшої «беззападности», ніж до початку конференції.