Рішення висунути від Росії на премію «Оскар» в 2019 році фільм Костянтина Хабенського «Собібор» викликало критичні відгуки, хоча і не такі різкі, як в ті роки, коли на премію прямували «Палата №6» і «Білий тигр» Карена Шахназарова, «Цитадель» і «Сонячний удар» Микити Михалкова і «Сталінград» Федора Бондарчука. Разом з цим знову виплеснулося назовні незадоволення тим, що робота російської «оскарівської» комісії на чолі з Володимиром Меньшовим відбувається потай від кінопреси і кінематографічної громадськості. Кінокритик Віктор Матизен вирішив кинути ретроспективний погляд на результати діяльності тих, хто відбирає фільми, які представляють Росію на найвідомішою кінопремії світу.
У послесоветское час російський оскарівський комітет при Союзі кінематографістів Росії очолював Елем Климов, і за півтора десятка років роботи в номінанти на «Оскар» потрапили чотири фільми – «Урга» і «Стомлені сонцем» Микити Михалкова (1992 і 1994), «Кавказький бранець» Сергія Бодрова (1996) та «Злодій» Павла Чухрая (1998), причому картина «Стомлені сонцем» було визнано у США найкращим іноземним фільмом року і отримала омріяний приз. Після смерті Климова в 2003 році головою комісії де-юре став оскарівський лауреат Володимир Меньшов, фактично ж вона перебувала під впливом беззмінного голови Спілки кінематографістів Росії Микити Михалкова. З тих пір і по 2010 рік від Росії на «Оскар» послідовно висувалися «Нічний дозор» Тимура Бекмамбетова, «Італієць» Андрія Кравчука, «12» Микити Міхалкова, «9 рота» Федора Бондарчука, «Русалка» Ганни Мелікян, «Палата №6» Карена Шахназарова і «Край» Олексія Учителя, з яких номінацію отримав лише фільм «12», який програв «Фальшивомонетників» Штефана Рудовицки.
Кадр з фільму «Стомлені сонцем» (1994)
У 2011 році, коли в США ухвалили надіслати михалковскую «Цитатель», проігнорувавши фільм Андрія Смирнова «Жила-була одна баба», терпіння Меньшова вичерпалося, і він відмовився ставити свій підпис під протоколом (точніше, проколом) голосування, заявивши, що «все впирається в особисту владу Михалкова» і що «російський оскарівський комітет необхідно ввести нових людей, які не залежали б від Міхалкова». Спалахнув гучний скандал, підсумком якого стали деякі кадрові зміни у складі комітету. Однак у наступні два роки мало що змінилося: комісія тасовала стару військово-патріотичну колоду. У 2012 році на «Оскар» поїхав військово-фантастичний бойовик «Білий тигр» Карена Шахназарова, хоча була можливість послати «Олена» Андрія Звягінцева і фільм «Фауст» Олександра Сокурова, який завоював венеціанського «Золотого лева». У 2013-му послали «Сталінград» Федора Бондарчука, хоча тріумфатором став фільм Олександра Велединського «Географ глобус пропив», лауреат «Ніки» і «Білого Слона».
Переміщення трапилася в 2014-му: в результаті зусиль продюсерів Олександра Роднянського і Сергія Мелькумова за океан поплив звинувачений російськими «патріотами» в русофобії кит «Левіафан», який перед номінацією на «Оскар» взяв «Золотий глобус», але на фінальному етапі поступився «Іде» Павла Павліковського. У 2015 році знову взяла верх стара партія, задвинувшая лауреата «Ніки» фільм Олександра Міндадзе «Милий Ханс, дорогий Петро» (ще на рівні сценарію викликав невдоволення Міністерства культури і Військово-історичного товариства через демонстрації радянсько-фашистського передвоєнного співробітництва), і Росію на «Оскарі» безрезультатно представив слабкий «Сонячний удар» Михалкова. У наступному, 2016-му році, кандидатом очікувано став «Рай» Андрія Кончаловського, не оцінений, можливо, тому, що минулорічний лауреат «Син Саула» Ласло Немеша, знятий на ту ж «табірну тему», здався американським академікам більш вражаючим. «Оскар» тоді дістався «Комівояжеру» Асгара Фархаді. Можливо, більший успіх очікував би «Учня» Кирила Серебреннікова, але перевірити це, на жаль, неможливо: двічі з одним фільмом на «Оскар» не потрапити. У рік сторіччя комуністичної революції жодного «ювілейного» фільму не знайшлося, і висуванцем цілком виправдано і навіть символічно виявилася «Нелюбов» Андрія Звягінцева, що заслужила номінацію, але в підсумку поступилася «Фантастичної жінці» Себастьяна Леліо.
І, нарешті, в нинішньому році обранцем комітету став «Собібор», що поєднує «табірну» тему з темою Голокосту (на що, судячи по всьому, і була зроблена ставка, хоча професійний рівень картини, на думку багатьох критиків, залишає бажати кращого). Між тим вибір був досить широкий – в якості кандидатів у «висуванці» різними експертами називалися «Довлатов» Олексія Германа-молодшого, «Літо» Кирила Серебреннікова, «Історія одного призначення» Авдотьї Смирнової і «Ван-Гоги» Сергія Зливові з чудовим дуетом Олексія Серебрякова і Даніеля Ольбрыхского. На суб’єктивний погляд автора цих рядків, «Літо» — чудова, але дуже скромна для «Оскара» картина «Довлатов», при всіх його перевагах, холоднуватий і не дуже актуальний для сьогодення, коли письменники, на відміну від кінематографістів, мають майже необмежену свободу вираження. Більш камерним і емоційним представляється фільм «Ван-Гоги», а ось картина Смирнової, заснована на дійсній події і розповідає про безуспішною спробі Льва Толстого врятувати від розстрілу рядового, засудженого до розстрілу за ляпас офіцерові, поєднує високий професійний рівень з сучасної гостротою, очевидною зважаючи на безлічі неправосудних вироків російських судів. Схоже, це і послужило причиною її невисунення.
Російський оскарівський комітет — одна з найбільш закритих організацій. Її склад з невідомої причини — секретна інформація
Довелося сказати «схоже», оскільки ніякої офіційної інформації від комітету, крім назви висунутого фільму, не надходить вже багато років. Володимир Меньшов щорічно (крім згаданого вище скандального випадку) відмовляється від коментарів і не дає прес-конференцій, мовчить і зберіг значну частину свого впливу балакучий лише на власному каналі бесогон Микита Міхалков. На неофіційному рівні відвертий тільки Олександр Роднянський, який у своїй книзі написав, що «російський оскарівський комітет — одна з найбільш закритих організацій у вітчизняній кінематографії», чий склад «є з невідомої причини секретною інформацією», і відкрив завісу таємниці, розповівши про те, як була завалена «Олена» і чому вдалося пройти «Левиафану». За його словами, голоси присутніх членів комісії розділилися між «Оленою» і «Фаустом», але в останній момент голова оскарівської комісії Володимир Меньшов дістав з кишені доручення на голосування від людей, що не прийшли на засідання, в яких називався «Білий тигр». У 2014 році навчені гірким досвідом Роднянський з Мелькумовым показали «Левіафан» передбачуваним членам комітету, зібрали від тих, хто справді входив у нього, 11 довіреностей та вручили Меньшову прямо перед засіданням. Той, як свідчить Роднянський, подивився на документи і сказав: «Що ми недопрацювали». І справді, коли на засіданні Меньшов дістав свої довіреності на користь фільму «Гірко!» Жори Крыжовникова, старий номер не пройшов – разом з трьома голосами присутніх «Левіафан» зібрав 14 голосів, а «Гірко» з шістьма довіреностями і голосами самого Меньшова і продюсера Федора Попова отримали лише вісім.
Кадр з фільму «Собібор» (2018)
Між тим правила формування оскарівської комісії цілком прозорі: по ідеї, в неї повинні входити режисери та продюсери фільмів, які перемогли в конкурсах найбільш значущих світових фестивалів і номінованих (або підданих) на «Оскар». Але до головних фестивалів світу зарахували очолюваний Михалковим ММКФ і ще менш значущі кінофоруми у Варшаві і Шанхаї, що дало йому можливість вводити в комітет «своїх» людей, щоб маніпулювати голосами, як на заснованої ним у пику «Ніке» ручної премії «Золотий орел». Мабуть, тому список членів комітету неможливо знайти в інтернеті, а сайту оскарівського комітету і зовсім не існує.
Рішенням проблеми гласності, як вважають критики існуючого положення справ, було б складання комісії з представників двох національних кіноакадемій, тобто «Ніки» і «Орла» (це подвоєння, звичайно, нонсенс, але нам до абсурду не звикати), що дозволило б досягти відносного балансу сил. Заковика лише в тому, що дехто дуже владний цього дуже не хоче.