С. М. Будьонний був вихідцем з безземельних селян, у царській армії вислужився до старшого унтер-офіцера, повний Георгіївський кавалер. Після революції військову кар’єру він почав в якості ватажка одного з численних краснопартизанских загонів. З липня 1918 року Будьонний стає помічником командира кавалерійського полку Б. М. Думенко. Потім полк був перетворений в кавбригаду, потім в кавдивизию, яку в березні 1919 року і очолив Будьонний. У червні 1919 року було сформовано Кінний корпус під його командуванням.
У листопаді 1919 року на базі корпусу створюється Перша Кінна армія. З повідомлення воєнкома 42-ї дивізії 13-ї армії Ст. Н.Чорного в грудні 1919 року: “Немає жодного населеного пункту, в якому побували буденовцы, де не лунав би суцільний стогін жителів. Масові грабежі, розбій і насильство будьонівців йшли на зміну хозяйничанию білих. Кавалеристи частин конкорпуса відбирали у населення (без розбору у куркулів і бідняків) одяг, валянки, фураж (іноді не залишали і фунта вівса), продовольство, не сплачуючи ні копійки. Зламуючи скрині, забирали жіноча білизна, гроші, годинники, столовий посуд та ін. Надходили заяви про зґвалтування і катування”. У січні 1920 року Перша Кінна армія займає Ростов. Р. Б. Гуль писав: “Місто задихнувся у вбивствах і насильствах що дорвалися до солдатської радості мародерства будьонівців. Тут би самого Маркса повісила на ліхтарному стовпі кверх ногами ця мужицька, пугачівська кіннота”. “У перші дні,- згадував один зі свідків грабежів С. Н.Ставровський, громили головним чином винні магазини, яких у Ростові було безліч. Можна було то і справа зустріти будьонівського козака або червоноармійця з купою пляшок за пазухою і в обох кишенях. Вино розтягували цілими відрами. Пияцтво і буйство були неймовірні. Кілька людей, навіть з числа командирів полків і политкомов, було розстріляно. Але грабежі і пияцтво не вщухли до тих пір, поки не залишилося нічого, що можна було грабувати, і поки не розпили останню пляшку вина”. Командувач військами Кавказького фронту в. І. Шорін і член Реввійськради фронту Ст. А. Трифонов підкреслювали, що командування Кінної армії не тільки не боролося з грабежами, але і сама прагнула “у найкоротший термін захопити в свої руки магазини, заводи, склади, накидалося на всі без розбору і початок вивезення предметів часом абсолютно непотрібних і малоцінних”.
Повноважний представник ВЧК на Північному Кавказі Я. Х. Петерс звинувачував Будьонного в манії величі і в тому, що той містить при штабі армії жінок “аж до вуличних”. За Кінною армією слідував цілий хвіст з вагонів з награбованим майном. Таких вагонів було, за даними помічника начальника військових сполучень фронту по політчастині І. Н.Миронова, близько 120. А ось думка командарма Р. Я. Сокольникова: “…партизансько-махновські формування Конармії представлять в майбутньому ще більший військовий і політичний мінус, ніж в сьогоденні, і з’являться якщо не прямим знаряддям політичної авантюри, то у всякому разі розсадником бандитизму і розкладання”. А ось уривок з листа самого Ворошилова від 4 березня 1920 року: “В силу ряду причин у нас як і раніше процвітають бандитизм, горлохватство і навіть розбій. Потрібні працівники і ще багато чого, щоб позбутися від цих жахливих явищ. Та обстановка, в якій знаходилася останнім часом армія, звичайно, була невідповідною для духовного відродження”.
Запис у щоденнику Бабеля від 18 серпня 1920 року: “Їздимо з воєнкомом по лінії, благаємо не рубати полонених, Апанасенко вмиває руки. Шеко обмовився – рубати, це зіграло жахливу роль. Я не дивився на обличчя, пришпилювали, пристреливали, трупи вкриті тілами, одного роздягають, іншого пристрілюють, стогони, крики, хрипи… Пекло. Як ми несемо свободу, жахливо. Шукають у фермі, витягують, Апанасенко – не витрачай патронів, зарежь. Апанасенко говорить завжди – сестру зарізати, поляків зарізати… Відомості про оборону Львова – професори, жінки, підлітки. Апанасенко буде їх різати – він ненавидить інтелігенцію, це глибоко, він хоче аристократичного по-своєму, мужицький, козацької держави”.
Донесення начальника 8-ї кавдивізії Червоного козацтва В. М. Примакова від 2 жовтня 1920 року: “Доношу, що вчора і сьогодні через розташування ввіреній мені дивізії проходила 6-я дивізія 1-ї Кінної армії, яка по дорозі проводить масові грабунки, вбивства і погроми. Вчора вбито понад 30 осіб м. Сальница, вбито голову ревкому і його сім’ю; в м. Любар понад 50 осіб вбито. Командний і комісарський склад не приймають ніяких заходів. Зараз у м. Уланов триває погром… Зважаючи на те, що в погромі бере участь і командний склад, боротьба з погромниками очевидно виллється у форму збройного зіткнення між козаками і буденовцами. Вчора говорив з начдивом-6 (Апанасенко). Начдив повідомив мені, що воєнком дивізії і кілька осіб комскладу кілька днів тому вбиті своїми солдатами за розстріл бандитів. Солдатські маси не слухають своїх командирів і, за словами начдива, більше йому не підпорядковуються. 6-а дивізія йде в тил з гаслами “бий жидів, комуністів, комісарів і рятуй Росію”, у солдатів на вустах ім’я Махна як вождя, що дав цей гасло”. Будьонний з’явився в дивізії лише через тиждень. В Конармії працювала Надзвичайна слідча комісія. 387 осіб заарештовано, 141 чоловік, включаючи 19 представників комскладу були засуджені до розстрілу. Але ситуацію в армії ці заходи не змінили. Думка співробітника политинспекции Південно-Західного фронту П. Я. Витолина, що відноситься до грудня 1920 року: “Настрій частин, як висловився один з відповідальних партпрацівників, бойове: бий жидів і комуністів і рятуй Росію. І, дійсно, переплітаються ці два елементи. Армія бойова, але антикомуністична… Барахольство процвітає. У клітинках з’явився навіть цілий ряд відповідальних товаришів з наступними за ними тачанками з лисими шубами і іншим барахлом. Сметанники – звичайне явище. Населення, де проходили частини 1 Кінної, було в буквальному сенсі терроризировано”.